Жителя Тячівщини, якого побили до непритомності румунські поліцаї, не захистила жодна українська державна структура
18 жовтня 2009 року жителя села Діброва Тячівського району Закарпаття Василя Феде румунські прикордонники побили до втрати свідомості. Наступного дня він мав відзначати день народження дружини, четверту річницю весілля та місяць від дня появи на світ донечки. Святкування перетворилося в жах, якого ні Василь, ні його родина ніколи не забудуть…
Місце подій – пункт пропуску «Солотвино-Сігет»
Того злощасного дня Василь Феде разом із другом Василем Даном прямували у місто Сігет до приятеля. На румунському боці мали перемовини, попоїли в компанії п’ятьох чоловіків. Десь по дев’ятій вечора вирушили додому. У пункті пропуску українців зустріли чимало односельців, котрі поскаржилися, що вже кілька годин стоять на вулиці, мерзнуть (температура наближалася до нуля) і їх, мовляв, не пропускають румунські прикордонники. Перцю додало те, що на протилежному боці мосту в напрямку до Румунії пішоходи рухалися безперешкодно й безперервно. На холодному повітрі спочатку жартували, а потім почали обурюватися, чому ж так довго? Згадує Василь: «На це вийшов румунський фронтьєр (румунська прикордонна поліція. – Авт.). Я звернувся до нього: «Домну, чому нас не перевіряєте? Холодно, північ зараз, додому хочеться…» А він мені у відповідь: «Не твоя справа, не маєш права питати». Я відповідаю: «Як це не маю права запитувати? Ми ж усі люди, мерзнемо. Та й обурює, що на свій бік пускаєте, а в Україну – ні». У відповідь на це Василеві довелося почути низку образливих слів. Чоловік не витримав і теж відповів: «Не розумію, чому мене ображаєте, я ж теж румун, хоч і український. А не як ти – циганин…»
Сварка таки змусила охоронців кордону запрацювати. Проте коли Феде підійшов до віконечка паспортного контролю, то отримав чергову порцію лайки. На все це, за словами Василя, вийшов старший зміни, забрав паспорти і наказав увійти до приміщення пункту пропуску, при цьому вимкнути мобільні телефони. У будівлі чоловіки мали розказати, чому сваряться. Проте пояснення, вочевидь, були лише формальним приводом, їх ніхто не слухав і не сприймав. «Опісля фронтьєри вирішили нас розвести по різних кімнатах. Я кажу, мовляв, ми разом прийшли, то разом і далі будемо. У відповідь – удар кулаком в обличчя. Я настільки не чекав такого, що не міг у відповідь навіть поворухнутися, лише питаю: «Що ти робиш? Яке маєш на це право?»
Після цього на Василя накинулися троє присутніх у приміщенні румунських поліцаїв. Українець спробував захищатися. Проте Василя в коридорі звалили на землю і почали щосили бити ногами. Про це розказує друг Феде – Василь Дан: «Вася впав, його копали – куди попаде. Мене розвернули до стіни і наказали стояти, не рухатися. Я кричав їм, аби заспокоїлися, але мене міцно тримали і наказали мовчати. У нас відібрали телефони. Василя тим часом відтягнули до однієї кімнати, мене – до іншої».
«Ще в коридорі я втратив свідомість, прийшов до тями вже у кімнаті на лавиці. Тоді ж зрозумів, що вдарили чимось залізним – щока запала кудись у середину рота. Один із румунів навалився зверху, почав викручувати та притискати мою голову до лавиці. При цьому мені кричали, що застрелять, що навчать правильній поведінці, потім посипалися образливі лайки…» – продовжує постраждалий.
Василь Дан додає, що свідків події було чимало, люди почули крики, хтось навіть хотів повернутися. Проте їх не пустили, на перешкоді стали озброєні прикордонники.
Самого Василя Дана тим часом випустили, він вийшов й одразу почав телефонувати, за його словами, румунському офіцеру на ім’я Оскар, який сидів із ними раніше за столом в одній кав’ярні. Саме на прохання Оскара Василя Феде відпустили, віддали телефони і сказали: «Забудь про цей інцидент».
Мати, побачивши сина, знепритомніла
Коли Василь увійшов до рідної хати, мати, глянувши на нього, знепритомніла… «Я тоді одразу кинувся до дзеркала – і побачене дійсно жахнуло: обличчя вже почало набрякати, сильно почервоніло, місцями налилося синцем, – пригадує сам Василь. – Ліг на ліжко, але сну тієї ночі не було. Прикладав на болюче місце лід, пив знеболюючі – все марно. Права щелепа боліла нестерпно, голова також. Рідні вже також бачили, що з кожною хвилиною голова в мене дедалі розпухає, стає гірше, то й вирішили відвезти мене в лікарню. Десь о 4-ій годині ранку ми поїхали в Ужгород».
У відділенні щелепно-лицевої хірургії Ужгородської ЦМКЛ Василеві сказали, що потрібна операція (копія епікризу в редакції), проте треба було, аби зійшов набряк.
Тригодинну операцію Василеві зробили аж через 10 днів. А доти рот буквально зашили, аби не відбувалося подальшого зміщення, пропонували вставити трубку для введення їжі та рідини, але для цього треба було вибивати передній зуб. Василь не погодився. Так і жив весь той час на глюкозі. «Дуже намучився, я ж чоловік у тілі, звик добре поїсти. А тут – ні шматка. Ледве воду цідив через губи. І так більше трьох тижнів – і до, і після операції», – додає Василь.
Проте на цьому проблеми чоловіка не закінчилися – в обласній лікарні йому діагностували й прооперували грижу.
Тим часом Василева родина взялася за правовий бік проблеми: зв’язалися з адвокатами, повідомили про факт побиття в консульство України в Сучаві, отримали результати судмедекспертизи.
Жодна з українських держструктур не стала на захист
співвітчизника
Та чи не найстрашніше: українець, який постраждав через дії посадової особи іншої держави, залишився сам-на-сам зі своїми проблемами.
18 жовтня Василя побили, а 19-го, коли він потрапив до лікарні, прийшов адвокат. Юрист із понад десятирічним стажем Олександр Мовчан розповідає, що після розмови з Василем одразу виклав усі факти в заяві та надіслав їх до Генеральної прокуратури України, на ім’я Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, до СБУ. Кожна структура відповіла, але… Від Ніни Карпачової надійшла відповідь: цим має займатися МЗС, ми їх повідомимо. З прокуратури: «Повідомляємо, що перевірка правомірності дій службових осіб прикордонної служби даної країни (Румунії. – Авт.) не входить до повноважень органів прокуратури». Закарпатська прокуратура порекомендувала звернутися з відповідною заявою до правоохоронних органів Республіки Румунія.
Наразі справою займається лише румунський адвокат, найнятий постраждалим, а ще – румунська прокуратура. І якщо перший ще зацікавлений виграти справу, бо власне за це й отримує гроші, то викликає сумнів, що румунська прокуратура зробить усе можливе, аби встановити істину, а не знайти максимальне виправдання діям чиновників своєї держави.
О. Мовчан так коментує усе це: «Якщо подія з громадянином України відбулася на території іншої держави, то наші правоохоронні органи просто не мають формальних підстав втручатися. Більше того, громадянин повинен звертатися за правосуддям до відповідних органів країни, на території якої стався інцидент. Проте є право на звернення, і ми його в даному випадку використали – надіслали листи до Генпрокуратури, СБУ тощо.
Румунія є членом Євросоюзу і вимушена дотримуватися Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Крім того, стаття 3 Конвенції чітко забороняє катування. Незаконні дії румунських представників підтверджуються, насамперед, показами свідків, а це є незаперечна доказова база».
На думку О. Мовчана, фактично єдиною структурою, яка має всі права для втручання в справу – це Міністерство закордонних справ України.
Сам-на-сам із власними проблемами
Але громадянин України залишився сам-на-сам із власними проблемами. За свій кошт винайняв адвоката в Румунії. Один раз Василя Феде викликали до румунської прокуратури на допит, проте це було ще на початку цього року. Прокурор чомусь дуже наполягав зізнатися, що українець був напідпитку! Хоча аналіз крові на вміст алкоголю у Василя після інциденту румунська сторона не робила. Та й, кажуть хлопці, якщо ми вже такі порушники, як стверджують румунські фронтьєри, то чому вони не склали протоколи, чому не оштрафували? Чому не викликали представника української консульської установи в Румунії? Навіщо було нівечити?
Директор Регіональної філії Національного інституту стратегічних досліджень в Ужгороді Світлана Мітряєва додає: «Такі інциденти не мали би проходити повз увагу українського МЗС, тому що це порушення прав громадянина України на території Європейського Союзу або на прикордонній території. А захист інтересів громадян України є одним із пріоритетних у діяльності МЗС».
Діяльність посадових осіб будь-яких консульських установ регламентується Указом Президента України «Про Консульський статут України». Цей нормативно-правовий акт чітко визначає, що консул зобов’язаний вживати заходи для того, щоб юридичні особи та громадяни України користувалися у повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування; він зобов’язаний вживати заходи для відновлення порушених прав юридичних осіб і громадян України (а якщо після звернення консула до влади держави перебування не будуть відновлені порушені права – повідомити про це МЗС України). Також консул має право без окремого доручення представляти в установах держави перебування громадян України, якщо вони є відсутніми і не доручили ведення справи якійсь особі або не можуть захищати свої інтереси з інших причин.
Проте, віце-консул Генерального консульства України в Сучаві Володимир Палєсіка чомусь має зовсім інший погляд на свою закордонну службу: «Випадок із паном Феде нам відомий. Ми провели відповідну роботу, підготували низку листів із даного питання. Далі вже виключно справа суду. Пан Феде повинен звернутися до румунського суду й так відстоювати свої права. При цьому зробити це він може або через нас, консульство України в Сучаві, або безпосередньо сам».
Але ж консул забуває сказати, що він сам міг би подати позов у справі Феде до румунського суду навіть без доручення останнього. Власне, для цього дипломат і перебуває на службі. Та де там! Після такого коментаря в автора склалося враження, що Генконсульство України в Сучаві просто самоусунулося від виконання своїх консульських функцій…
