Чи змінить агонізуюча ностальгія Росії за імперією думки українців? x0dx0a
Чи змінить агонізуюча ностальгія Росії за імперією думки українців?
Російсько-грузинський конфлікт, який за останні два тижні незмінно залишається головною новиною в усіх інформаційних повідомленнях насправді є не лише гарячою сенсацією та війною емоцій і образ, як багато хто пояснює, а виявом глобального цивілізаційного зламу, що вже протягом двох десятиліть відбувається на величезному Євроазійському просторі від Балкан до Тихого океану. І знаменується він не тільки зміною політичних систем, переділом кордонів і власності, боротьбою за джерела сировини та ринки збуту, а й глибинними ментальними трансформаціями, які по суті характеризують обличчя тієї чи іншої цивілізації.
У повсякденному житті ми дуже часто і легко оперуємо словами «злочин», «законність», «порядок», хоча юридичне і тим більше філософське визначення цих понять є дуже не простим та обумовленим конкретно історичними реаліями. Хто такий лицар з точки зору сучасного права? Класичний рекетир, який обклав даниною певну територію і захищає (кришує) її від таких же конкурентів-сусідів. А з погляду середньовічної моралі він є уособленням самовідданості та мужності, порядку та усіх можливих чеснот. До чого тут ці абстракції? Але дуже популярне і ніби конкретне гасло «Бандитам — тюрми», насправді у пострадянських реаліях є саме такою абстракцією, бо жодним чином не може бути втілене в практику через відсутність єдиної правової свідомості. Для одних В.Янукович двічі судимий зек, якому місце на нарах, а для інших – рідний батько, втілення надійності та зв’язку поколінь і з цим нічого не вдієш.
Розпад Радянського Союзу, останньої величезної імперії на земній кулі, залишив по собі безліч ран, що гоїтимуться десятиліттями. Бо звичні канали збагачення імперського центру неможливо перекрити помахом чарівної палички, тим більше, що на них зав’язані інтереси мільйонів людей. Так дуже часто на прикордонних територіях утворюються вже напівкримінальні анклави, через які звичні потоки контрабанди, зброї, наркотиків, нелегалів продовжують пересуватися. Причому зовсім недавно вони були практично легальні тому, що патронувалися скажімо міністром внутрішніх справ СРСР Щолоковим чи Першим секретарем ЦК Компартії союзної республіки, а тепер необхідно пристосовуватися до нових реалій. Тому дуже зручною формою політичного прикриття подібної діяльності є розпалювання міжнаціональних та міжрелігійних конфліктів, тим більше, що на подібних територіях вони, як правило, мають давню і багату історію. Таким чином символами політичного напруження стають Нагірний Карабах, Абхазія, Південна Осетія, Чечня, Придністров’я, Крим, Закарпаття.
Грузинська «революція троянд», як і наша «помаранчева» мали в своїй основі антикорупційний зміст. Саме тому мільйони людей вийшли на вулиці, бо не хотіли миритися з тіньовими схемами розподілу багатств і влади, що є нормою для феодалізму, а прагнули відкритого суспільства рівних можливостей. Але з точки зору путінської Росії такі бажання є підривом її національних інтересів тому, що демократичний стрес кінця 80-х початку 90-х років виявився неприйнятним для звиклих до панівної ролі росіян і вони побажали повернення твердої руки, яку і знайшли в особі В.Путіна. Колишня партійно-чиновницька верхівка чудово пристосувалася до нових реалій, перетворивши загальнонародну власність у приватну, а дармові нафтогазові долари поки дозволяють утримувати в спокої країну практично легалізуваваши корумповані схеми в державну політику. Чудовою ілюстрацією її є суперпопулярний і безумовно талановитий фільм «Бригада», де чітко зображено як схеми торгівлі зброєю, наркотиками якраз через згадані анклави патронуються ФСБ, а бандит Саша Бєлов є народним улюбленцем на тлі міліціонера Каверіна чи найвищого кремлівського чиновника.
Тому, коли громадяни можуть собі дозволити самостійно обирати уряди на противагу бажанням Кремля, як це відбулося в Грузії або Україні, то це з погляду Москви є антиросійською політикою.
Звичайно, буде повним безглуздям стверджувати, що грузинське керівництво на чолі з М.Саакашвіллі є цілком «білим і пухнастим», а серед національних злочинних угрупувань в Росії немає грузинів. Але мова йде зовсім про інше. Саме феодальна свідомість поділяє на правих і винуватих за принципом «свій — не свій», бо не керується писаним законом однаковим для всіх. Тому Грузія, яка вислала чотирьох російських шпигунів є значно більшим ворогом для В.Путіна ніж Північна Корея, яка випробувала ядерну зброю. Така психологія феодала. Хоча сучасна цивілізація передбачає дотримання єдиних критеріїв права для всіх громадян, націй, релігійних общин, держав і т.д., але чомусь Москва в таких вимогах з маніакальною впертістю вбачає руку Вашингтона і цим себе виправдовує. Звідси цілковита неадекватність дій величезної державної машини по відношенню до маленької нації, яка прагне рівноправних стосунків.
У колі такого ж геополітичного стресу знаходиться й Україна, яка має втім більш масштабні та диференційовані проблеми. Багато в чому цим пояснюється склад парламентської провладної коаліції та опозиції, які тепер сформовані швидше за зовнішньополітичними орієнтирами, ніж за економічними підходами. Бо регіоналів та комуністів об’єднує якраз потяг на Схід, а не погляди на ринок та соціальний розвиток. І, навпаки, «Наша Україна» та ПР не розуміють один одного саме у питаннях демократії, хоча цілком солідарні як капіталісти-прагматики.
Тим не менше вплив Росії в найближчі роки залишатиметься величезний. Її, можливо агонізуюча ностальгія за імперією все більше робитиме зовнішню політику агресивно та малопередбачуваною. І це, мабуть, стане найпереконливішим доказом, щоб змінити думки українців на користь НАТО. До речі, остання «Свобода слова» Савіка Шустера, де протягом передачі на 13% стало більше прихильників Грузії в конфлікті з Росією є цьому свідченням. Бо така зміна громадської думки в історії цієї програми є рекордною.
Віктор ПАЩЕНКО
"Старий Замок "Паланок"
