Таксисти і перукарі найчастіше вислуховують розповіді про наболіле
І з фільмів і книг усім відо-ма тенденція амери-канців навіть у разі наймізернішої проблеми звертатися за допомогою до психологів, психоаналітиків чи психотерапевтів. Серед нас, українців, таке не особливо практикується. Поглянувши очима оптимістів, можна припустити, що ми повністю щасливі й вільні від проблем. Однак реальність трохи інша: труднощі, бодай невеликі, виникають у кожного і як наслідок – потреба «про це поговорити». А от хто вислухає, якщо друзів немає поряд, до приватних психологів йти боязко та й сили мучитись самому в собі вичерпались?
Отож, часто ми ділимося душевними переживаннями з тими, хто в певний момент опиняється поряд. А найчастіше це люди зовсім сторонні: продавці в магазинах, таксисти, косметологи, бармени, перукарі, випадкові пасажири маршруток чи потягів. За даними соціологічних досліджень, найчастіше «психологами за сумісництвом» стають перукарі, манікюрниці, таксисти й офіціанти (бармени).
За словами манікюрниці Ірини, на особисті теми найчастіше розмовляють жінки середнього віку. Молодші ж надають перевагу розмовам на віддалені теми. Таксист Микола, навпаки, стверджує, що найбільш схильними до розмов про особисте життя і труднощі є дівчата від 20 до 25 років. Проте, за словами водія, ужгородців важко віднести до категорії людей, які люблять розмовляти. А от перукар Оксана запевняє, що клієнти часто балакають із нею, звертаються за порадами. «Ми звикли й самі починати розмову – коли людина відчуває цікавість та увагу співрозмовника, то починає розкриватися, ділитися». Жінка каже, що позитивно ставиться до розмов із клієнтами на їхні особисті теми, адже інколи людині просто необхідно виговоритися.
Цієї думки дотримується і бармен Сергій: «По-перше, коли клієнт бачить у мені ще й доброзичливого співрозмовника, йому одразу легшає і це в майбутньому викличе у нього позитивні асоціації із закладом. По-друге, я просто люблю спілкуватися з людьми, давати поради, переконувати, самому вчитися на чужому досвіді. Проте не зовсім приємним є факт, що до одкровень люди здатні здебільшого під дією хоч і невеликих доз, але алкоголю».
Для повного розкриття теми я розпитала самих клієнтів «психологів за сумісництвом», наскільки вони довіряють їм. Студентка Євгенія стверджує, що не любить говорити на особисті теми, мовляв, треба зважати, кому довіряти свої почуття чи думки. А її одноліток Андрій, навпаки, звик спілкуватися з таксистами, перукарями, офіціантами, бо керується твердженням: «Я бачу їх вперше і востаннє, тому можна й розказати дещо. А раптом хтось дасть слушну пораду?» Хлопець також розповів, як півночі розмовляв із телефонним оператором, ділячись із ним особистими проблемами.
Словом, на питання довіряти чи ні незнайомим людям особисте і потаємне, кожен має свою відповідь. Проте таки хочеться подякувати тим, хто має душевні сили вислухати «сповідь» своїх клієнтів, дати пораду, підтримати, та ще й, як казала Мудра Сова, сусідка Вінні-Пуха, – «безвоздмездно».
