Та, на жаль, не вийшло так, як думалося, бо не всі дозвільні папери для роботи в архіві були відповідно оформлені, зокрема, не вистачало візи ужгородського начальства. Прикро, але додому – і це ж не близький світ – довелося вертатися з пустими руками. А планувалося як мінімум два-три дні попрацювати з архівними документами…

 

Обласний архів – режимна держустанова із суворими правилами. Напевно, так воно й має бути, адже тут – серце історії нашого краю, оберіг його минувшини. А без добре вивченого минулого, як відомо, важко дати об‘єктивну оцінку діяльності наших предків, обрати правильні орієнтири для майбутнього. Окрім того, будь-яка освічена людина (чи така, яка вважається грамотною) повинна знати історію свого краю, шанобливо  ставитися до подій, що канули в Лету, до всього, пов’язаного з учорашнім днем рідної землі. Тому особливо треба цінувати установу, в якій зберігають і впорядковують документальні історичні матеріали. Саме так розмірковував істинний інтелігент, щирий патріот, талановита особистість П. Мідянка. Тому сперечатися з місцевою адміністрацією облархіву, впадати в амбіції не став – гідно і чемно відступив, вирішивши найближчим часом належно оформити відповідний допуск для роботи.

 

Автора цих рядків приємно вразила підкреслена ввічливість і люб’язність заввідділом Марії Єрьомкіної, яка тут, в архіві, працює понад два десятки літ. Під час розмови з визнаним метром сучасної поезії Петром Миколайовичем Мідянкою вона розповіла про робочі будні держархіву.

Не посилаючись на надмірну зайнятість, хоча робочий стіл мало не вгинався від різних документів, а в коридорі вишикувалася черга клієнтів-відвідувачів, вона терпляче й спокійно розповіла про те, як слід діяти в цій ситуації. Незважаючи на тимчасову невдачу, в п. Мідянки настрій не погіршився. Більше того, він навіть помітно повеселішав.

 

– Приємно мати справу з вихованими, культурними людьми, – усміхнувшись, промовив уже на виході тактовний та інтелігентний поет. – Хоча і вийшло не так, як було заплановано, але неприємного осаду на душі не відчуваю.

 

А мені подумалося: такі особистості не щодня переступають поріг цієї чи інших аналогічних установ. Слід пишатися зустріччю, спілкуванням з людиною, якій Президент В. Янукович вручив Національну премію ім. Т. Г. Шевченка, і аби в майбутньому не виникало ситуацій, близьких до конфузу, адміністрації варто більше уваги звернути на інформаційний блок, на роз’яснення тих чи інших робочих моментів, положень. Та й взагалі постаратися, аби зайвий раз не завдавати клопоту людині, якою пишається Україна, яку читає Європа й половина світу, яка стоїть нарівні з такими геніями слова, як Олесь Гончар, Павло Загребельний, Роман Іваничук, Борис Олійник тощо. Зрештою, мова не тільки про Мідянку, а про всіх нас, тобто малих українців.