«Галуна-Лалуна, або Іван Сила на острові Щастя» побачила світ у «Видавництві Старого Лева», яке спеціалізується на дитячій літературі, і була презентована на вересневому Форумі видавців у Львові.
У 2007 році у цьому ж видавництві вийшла перша повість про Івана Силу – «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини на світі», яка базувалася на біографії нашого відомого силового атлета Івана Фірцака-Кротона, котрого часто в народі називали «Іваном Силою». Книжка викликала зацікавлення. Промоцію їй робив сам Василь Вірастюк, теж найсильніша людина світу.
— 2009 року вийшло перевидання повісті про Івана Силу. І читачі, і колеги по перу запитували мене: «Чому так все швидко закінчилося? А що було з Іваном Силою далі?». Адже повість завершується одруженням видатного силача, і його доросле життя тільки-но розпочиналося, – розповідає Олександр Гаврош. – Саме тому я взявся за продовження цієї історії. Однак не люблю себе повторювати. Тому писати біографічну річ мені вже не хотілося. Я вирішив поставити Івана Силу в незвичну ситуацію і відправити його з друзями на унікальний на Землі острів, де всі мешканці завжди щасливі.
Олександра Гавроша завжди приваблювали утопії – розповіді про ідеальні суспільства. Є подібні книжки і для дітей. От, наприклад, Миколи Носова «Незнайко в Сонячному місті». Але О.Гаврош вирішив зробити веселу книжку, бо інакші, на його думку, для дітей не варто й писати.
А тому його утопія – острів Щастя – це легка іронія і важкий гумор. Принаймні він на те сподівається. Бо писав свою книжку як пародію на відомі пригодницькі романи Жуль Верна чи Стівенсона.
Що з цього вийшло – судити читачам. Відома ж дитяча письменниця Галина Малик зізналася, що, читаючи «Галуну-Лалуну», весь час почувалася щасливою. А це вже чимало у нас страшенно депресивний час.
Олександру Гаврошу ця книга писалася легко.
— На відміну від попередніх, де я довго збирав матеріал, тут я вирішив дати повну волю своїй фантазії. Наприклад, аби написати «Пригоди тричі славного розбійника Пинті», я півроку збирав матеріали про карпатських опришків, читав, виписував. Натомість у цій був суцільний експромт.
Я мешкав тоді в Одесі, і цей сплав – сліпучого сонця, моря, повітря відбився і в книзі. Писав по розділу в день впродовж майже п’яти місяців, і це були справжні миті щастя за комп’ютером. Чудово, якщо цей неповторний одеський настрій відчує і читач «Галуни-Лалуни». До речі, малюнки до неї намалювала талановита львівська художниця Оксана Мазур.
