Рай дуга

13
0

У Карпатах браталися вільні люди з усього світу

Про цей фестиваль, якщо можна його так назвати, бо в звичні рамки заходу такого роду він ніяк не втискається – ні програмою (вільні майстер-класи, перформенси), ні тривалістю (діє цілий місяць), – я знав уже давно. Зацікавила мене «Рай дугою», хай як дивно, креативна людина аж із Москви, яка була заздалегідь у курсі майбутнього дійства на теренах Закарпаття. Що ж, міжнародний Шипіт без алкоголю, з вегетаріанським ухилом імпонував моєму літньо-відпочинковому настрою.

Ажіотаж внесли деякі аборигени (закарпатці) з чорним піаром вільного (позбавленого умовностей, стереотипів, агресії), природного існування. От­же, з некомерційного, по-­сімейному затишного дійства, де за головний пріоритет – людина на Землі без кордонів, в одній великій родині, без расового й національного приниження, більшість місцевих (а йдеться не тільки про лютянців) виділила лиш нудизм. Сумно, адже кому-кому як не закарпатцям найближчі по духу основи фестивалю: співіснування різних національностей, пізнання світу, шанування природи.

Абсолютна більшість на українській «євро рай дузі» – росіяни й російськомовні українці, хоча біблейська мовна вавилонськість відчутна на кожному кроці. На відміну від міфічного сюжету, на лютянсь­кій галявині об’єднувальним мовним чинником стала англійська: німці, бразильці, французи, чехи, угорці (перелік невичерпний) легко розмовляють цією світовою мовою. Дух братерства, взаємодопомоги, вітання приїжджих: велком ту гоум (ласкаво просимо додому) та доброго ранку (незалежно від добової години) створюють незабутні враження.

На фесті кількаразове колективне харчування, де всякого нагодують смачними й корисними стравами. Чайна, відкрита майже до самого ранку, не дасть змерзнути, частуючи гарячим напоєм.

Обмін культурними надбаннями різних народів взаємозбагачує. Я й досі ще не відійшов від захопливого ознайомлення наживо зі скандинавським дійством: дивовижним двометровим завдовжки багаттям у формі човна, де боки камінців оздоблені вікінзькими малюнками, піснями скальдів серед лісу, від яких мурашки по шкірі. Казки-побрехеньки північних гостей у національних стоях не залишили байдужими глядачів. А ще охочі могли скуштувати каші з яфинами та смачнючий незвичний гарячий напій зі смаком кориці й імбиру (своєрідний безалкогольний замінник глінтвейну).

Пізнавальною для мене особисто виявилася восьмигодинна прогулянка з німцем на полонину Рівну та до лумшорських водоспадів. Висновок: треба вчити англійсь­ку, бо рівень моєї шкільно-університетської німецької, по­збавленої практики, бажає бути  кращим. Зате приємно було розуміти чехів, білорусів, угорців, коли вони спілкувалися по-своєму. Дійсно слушною є народна мудрість: скільки знаєш мов – стільки разів ти людина, у цьому ще раз переконуєшся на міжнародних злетах, мандрівках.

«Рай дуга» причаклувала до себе й майстер-класами: йоги, тантри, навчання основ гри на дивовижних народних інструментах, давати собі раду з фаєр-шоу, тибетськими практиками холотропного дихання – всього не перерахувати. Вдалося й мені організувати те, що я вмію найкраще, – літературні читання. На жаль, то була єдина ініціативна річ від пасивних господарів свята.

Сумно було покидати райський куточок, так мало побувши там, але буденні обов’язки вимагали моєї присутності в нашому маленькому (особливо після просторів Карпат) містечку.

Закриття фесту відбудеться 22-го! А наступна Рейнбов (з англійської – веселка. – Авт.) рада племені, засідаючи цілу добу у великому вігвамі, призначила в Молдові. Планую неодмінно завітати наступного року туди, адже щастя від вільного безтурбот­ного спілкування не зрівняти ні з чим.

Вік Коврей

Коментарі

Ще немає коментарів, будьте першим!

Читайте також