Звіряче вбивство двох студентів-медиків із Індії, які навчалися в Ужгородському Національному університеті, викликало бурхливу реакцію у соціальних мережах.
Насамперед відреагували власне їхні друзі та сокурсники. Але без зайвих слів - чимало хто змінив свій аватар на палаючу свічу. Також було розповсюджено лист, в якому закликали не робити посіпшних висновків, різко не висловлювати, але гуртуватися, аби спільно пережити трагедію.
В Ужгороді саме на медичному факультеті навчається чимало молодих громадян Індії. Це пов'язують із тим, що в цій країні отримати диплом медика практично нереально для представника середнього класу.
"Деякі питають чому ми не навчаємося в Індії - вся справа у грошах. Тут лише за вступ до навчального закладу слід заплатити 5 лакхів - 7,5 тисяч доларів. Натомість в Україні або Таджикістані ми можемо за ці гроші, які сплачуємо як хабар, провчитися один курс", - каже один з індійських студентів.
Україна є популярним місцем серед індійських студентів, які планують займатися медичною освітою і авіаційною технікою. За деякими оцінками, ще у 2014 році, в деяких медичних вузах України майже 50 відсотків студентів були родом з Індії. Особливо багато їх навчалося у Луганську і Харкові, а також у Криму.
І лише коли на сході почалися бойові дії було евакуйовано 1038 студентів з різних навчальних закладів у нестабільних районах. Чимало з них перевелися в інші вузи в Україні, в тому числі в Ужгороді.
Однак далеко не всі закарпатці ставляться до людей із смаглявою шкірою з іншого континенту однозначно. Скоріш за все, тут зіграли на руку, очевидні стереотипи. Інші навпаки відкрили для себе інший світ та найшли нових друзів - більшість молодих ідійців виявилися освіченими і цікавими людьми.
Реакцію на страшну трагедію, що сталася в Ужгороді, підсумувала у мережі Facebook художниця Ліна Дегтярьова.
"Приголомшена, зла і паралізована. Ні про що інше не можу думати. Мало нам такої трагедії, що якісь відморозки закатували і по-звірячому вбили двох студентів індусів. Так ще й ця реакція з боку міста, наших студентів...", - пише Ліна.
"Які тут взагалі можуть бути "наші" і "ненаші"? Але кількість легко визначити за кольором шкіри. В основному прийшли саме темношкірі студенти. Вони були дуже самотні, навіть серед кілька десятків свідомих наших", - зазначає ужгородка.
Ліна каже, що десь в Америці чи Швейцарію, на таку акцію прийшло б щонайменше половина мешканців якогось невеликого містечка - "підтримати друзів, колег і вшанувати пам'ять".
В Ужгороді вийшло по-іншому. Можливо, "люди в місті не знали, розголосу було мало. Ок. Але студенти і викладачі мали прийти абсолютно ВСІ. В УжНУ не могли не знати. Їхня кількість мала бути в рази більшою за тих триста індусів та афроамериканців..." А значить - "вбивства вони не засуджують і співчуття до жертв не мають. " Або просто байдуже...
Ужгородка дуже сподівається, що ця трагедія не відлякає "цих усміхнених чудових молодих студентів від нашого міста. Я вже собі його без них не уявляю, без їхніх роверів, розмов на лавицях на наукові теми м'якою характерною англійського, без їхнього яскравого вбрання ... та посмішок".
