Я ніколи не думав, що таке можливо - написати доволі жорстку за стилем історію, наближену до горору, яку при цьому можна при бажанні можна рекомендувати шанувальницям Маргарет Мітчелл або Дарії Донцової.
Якщо у своїх попередніх романах «Правила гри» та «Подвійне дно» запорізька авторка Алла Сєрова ще якось припускала, що поруч із головними героїнями - сильними українськими жінками, можуть і мають право існувати в рамках однієї історії особи чоловічої статі, причому - не завжди безхребетні підкаблучники, то «Інший вид» мужчинам читати не рекомендується. Хоча, повторюся, це не мелодрама і тим більше - не феміністична агітка, а повноцінний трилер, навіть не стільки містичний, скільки психологічний. Але це - жіноча психологія, котра не дає мужикам жодного шансу стати героєм. Хіба дійовими особами, та й то - не головними. Ну, хіба можна відстоювати питомо чоловічі цінності, коли одного звуть Мар`ян, а іншого - Орест...
Все, що сказане вище - здебільшого відчуття. Ніде не написано прямим текстом: «Геть чоловіків!», але той, хто читатиме «Інший вид», напевне зрозуміє, що я маю на увазі. Правда, авторка вправно підстрахувалася, придумавши своєму феміноцентризму логічне виправдання, яке сто процентів грає на користь сюжету: шестеро дівчат, котрі вирушають на Закарпаття збирати фольклор, а насправді потрапляють у пастку до упирів, вчаться на філологічному факультеті. Де навіть хлопчина, який випадково забрів не на свою територію, не мужніє на фоні слабкої статі, а з часом втрачає чоловічі риси, перетворившись на амебу звичайну в жіночому царстві.
Героїні Сєрової належать до різних соціальних верств, і, до її честі, авторці вдається скупо, зовсім по-чоловічому, дати кожній з них вичерпну характеристику. Так прописують персонажів для кіно, та й сам роман досить кінематографічний, окремі сцени можна навіть спеціально не адаптувати до сценарного формату. Правда, спочатку мені здалося, що читаю український слешер - це такий різновид горору, коли група молодих людей опиняється у замкненому просторі та гине по черзі від зубів упиря, різницького ножика чи бензопили. Проте я помилився, все не так просто, і ось тут варто замовкнути - адже розкривати, що насправді сталося з філоложками на покинутій базі відпочинку, не слід. Бо для чого тоді платити гроші за книжку і читати її? А зробити так варто, навіть не зважаючи на те, що чоловіків відсувають на узбіччя сюжету, а чоловічій світ піддається нещадній критиці. Суть якої - жінка завжди сексуальний об´єкт, а вже потім - самостійна особистість. Куди мені з моїм сексизмом це зрозуміти...
Скажу лишень, що героїням доведеться розбиратися навіть не в слов`янській, а взагалі в єгипетській міфології. Що напевне змінить нашу уяву про природу упирів та вурдалаків. Хоча конфлікти всередині жіночого товариства авторці вдалися набагато краще, яскравіше та гостріше, ніж протистояння в упирському середовищі. Перегорнувши останню сторінку, я зайвий раз усвідомив, чому жінки ненавидять працювати в суто жіночих колективах. І під час читання окремих епізодів складається враження: ось раптом зараз Аліна вчепиться в горло Риті, а Ліка почне рвати зубами Катю - тут і вурдалаки не потрібні.
