Однак, більшість людей, з якими мені доводилося розмовляти, стверджують, що роми живуть так, тому що їм подобається саме такий спосіб життя
Одним із найганебніших явищ ромського життя є наявність великої кількості таборів, зокрема у Закарпатській, Одеській та інших областях України. Підкреслюємо – саме таборів, а не місць компактного проживання ромів, як іноді сором’язливо вказується у газетних публікаціях. Про те, що проблема ця дуже актуальна, свідчить опублікований ще в 2003 р. Аналітичний звіт за результатами соціологічного дослідження – „Особливості способу життя та проблеми соціальної інтеграції ромів в Україні”. У великому розділі „Спосіб життя ромського населення” розкривається жахлива картина проживання ромів у наш нібито прогресивний електронно-комп’ютерний час. Ця проблема не втратила свого значення і тепер, через три роки: у цьому плані нічого не змінилося. Міняється уряд, обираються президенти, розроблюються нові програми щодо поліпшення соціальних умов усього українського народу, а в ромів – віз і нині там...
Однак, більшість людей, з якими мені доводилося розмовляти, стверджують, що роми живуть так, тому що їм подобається саме такий спосіб життя.
Давайте ж поглянемо, що пишуть автори книги, яка вийшла під загальним керівництвом О.О.Яременка та О.Г.Лещуна, про дійсні умови життя ромських сімей.
Перше, що кидається у вічі, зазначають дослідники, це – злидні: „Бідні серед ромів зустрічаються щонайменше вдвічі частіше, ніж серед іншого населення України”. Ось де корінь зла. Нужденні люди відповідно ведуть і нужденний спосіб життя: будують собі вбогі житла, без елементарних умов, голодують, хворіють від недоїдання і відсутності вітамінів тощо. За оцінками цього ж видання, населення всіх таборів проживає за межею бідності. Найнижчий рівень життя у мешканців таборів, розташованих в Одеській області, де матеріальне становище лише 25% ромів оцінюється як середнє, всі ж інші дійшли до суцільного зубожіння. Порівняйте: у Чернігівській області поза межею бідності перебувають лише від 5 до 10 % ромів.
Нині мова про один із ромських таборів, розміщений в обласному центрі Закарпаття.
В Ужгороді вздовж вулиці Тельмана, розритої та просто присипаної землею після проведення каналізаційної колекторної труби, розміщено близько 20 будиночків. До них з усіх боків приліплені маленькі кімнатки, зведені з допоміжних матеріалів – дощок, шиферу, картону, жерсті тощо. В цих імпровізованих житлах мешкають буває по 2-3 багатодітні сім’ї. З меблів у приміщеннях є лише ліжка, столи і залізні пічки-„буржуйки”. Вбогість та злидні ніби волають із кожного куточка, де проживають ці люди. Дорослим тут ніде повернутися, не кажучи вже про дітей. Звідси й незадовільне навчання школярів, оскільки в них нема не лише де готувати уроки, а й навіть де покласти свої підручники. Не дивно, що процент успішності цих учнів дуже незадовільний.
Злидні позначаються не тільки на житлових проблемах, а і на задоволенні інших базових потреб, серед яких найголовніше це – харчування та одяг.
Дослідження свідчать про те, що недоїдання залишається взагалі гострою проблемою для ромського населення. Тільки половина (рівно 50%) опитаних ромів указали, що наїдаються досита щодня. Водночас, за словами майже третини (31%) респондентів, їм трапляється кілька разів на місяць опинятися в ситуації, коли впродовж цілого дня вони нічого не їли, причому 15% опитаним доводиться голодувати раз на тиждень або й частіше.
Так де ж той соціальний захист з боку держави, який стверджується в урядових документах, у яких чорним по білому записано, що в нас усі громадяни країни однаково забезпечуються доступом до соціальних благ?
Не дай Боже, будь-кому хоча б випадково народитися в таборі! Це означає, що ця людина перебуватиме на найнижчому щаблі суспільства, з якого виходу нема. А може, є?
Який же цей вихід?
Щоб вийти з того становища, в якому перебувають роми, на наш погляд, у першу чергу, потрібна допомога держави, і, в першу чергу, саме в поліпшенні соціально-побутових умов. Свого часу, в 1971 році, в Ужгороді, за рішенням міської ради, був ліквідований ромський табір на вул.Тимірязєва і частині ромів, за їхнім бажанням, були виділені земельні ділянки й кредити для зведення відповідних до держстандартів будинків. У цих будинках й досі проживають роми. Їхні діти відвідують навчальні заклади разом з усіма учнями. Інші отримали квартири, які звільнялися, і роми, які в них проживають, користуються всіма вигодами, не втрачаючи своєї індивідуальності, своїх мови й культури.
Отже, за бажання держави й всього суспільства допомогти ромам можна ліквідувати ромські табори – це ганебне явище, яке є докором будь-якій владі, і надати ромам нормальні умови для проживання.
Якраз ліквідація таборів в Україні й має стати основною у Програмі розвитку ромської спільноти на майбутнє десятиліття – 2006-2016 рр.
Євгенія Навроцька, "Романі Яг"
