Типовий наш фестиваль – це гумовий шашлик із підозрілого м’яса і розігріте на палючому сонці пиво такого ж загадкового походження. І купа знудженого люду, який знемагає від спеки і постійно перепитує себе, нащо він тут, але при тому шкірить зуби та з останніх сил переконує знайомих, як тут гарно. Коротше, плаття голого короля…

 

Із позитивної місцевої специфіки хіба зрідка буває намет-другий домашнього вина, чи меду, чи бринзи. А так – сумно аж за край. Пояснити, нащо взагалі проводять цю сірятину, неможливо. Вона абсолютно збиткова для організаторів матеріально, а про зіпсутий навіки імідж і поготів мовчимо. Але ж має бути все як у людей. Тобто якщо один баран стрибає у прірву, то і всі інші сторч головою за ним. Не дивно, що з кожним роком приїжджих на таку нудьгу стає усе менше. Цього року їх практично немає. З одного боку, криза, яка по всій Україні вже закінчується, на Закарпатті все ще триває і поки виходу з неї не видно. А по-друге, подібні горе-фестивалі самі поглиблюють кризу у туристичній сфері і остаточно добивають її. 

 

Як слушно зауважив, головний закарпатський туристознавець Федір Шандор, не всі фестивалі однаково корисні для вашого здоров’я. Реальних фестивалів, на яких можна провести час з користю, у нас від сили десятки півтора-два – десь по одному на кожний район.