Наступного тижня відкривається 8-а сесія Верховної Ради. Одне з найголовніших питань, яке там стоятиме, – про призначення парламентських виборів на осінь 2012 р. Причому, найімовірніше, вони відбуватимуться за змішаною системою, як нещодавні місцеві вибори – 225 мандатів за партійними списками, 225 – за мажоритарними округами.
На Закарпатті свого часу існувало шість округів. Якщо зацікавлені сили дуже-дуже постараються, то можуть викроїти навіть сім. Востаннє вибори по «мажоритарці» проходили у нас ще 2002 р. Відтоді демографічне співвідношення між Закарпаттям і рештою України ще більше змінилося на користь нашої області. Якщо всюди відбувається скорочення населення, то Закарпаття останніми роками балансує на межі нульового, а той навіть мінімального позитивного приросту. Оскільки округи формуються таким чином, щоб у кожному була приблизно рівна кількість виборців, Закарпаття зараз отримує шанс підвищити свою політичну вагу в масштабі цілої держави. Але якщо це відбудеться, то далеко не автоматично.
Натомість, значення партійної складової у майбутніх виборах, на жаль, знижується. Опозиція демонструє свою нездатність об’єднуватися не те що за п’ять хвилин до розстрілу, а навіть тоді, коли ці розстріли вже почалися. Найбільш прикро це засвідчив День Соборності, коли в центрі Києва відбулися два окремі опозиційні мітинги (очолювані Ю.Тимошенко і А.Яценюком) плюс ще третій, провладний. Соборність як була на папері 92 роки тому, так і нині лишається більше мрією, ніж реальністю. Чим ближче до виборів, тим домовлятися стане усе тяжче. Якщо президентські вибори ще більш-менш злучали опозицію навколо найбільш реального кандидата, то парламентські, навпаки, завжди її розсварювали. Кожний гетьманчик вважатиме, що його бутафорське військо найсильніше. Знову сили, які ледве набирають один відсоток, малюватимуть собі рейтинг мінімум у вісім відсотків. Є традиційне українське побажання для молодят – «Щоб серце прагнуло любові, а тіло рвалося до гріха!». Так-от в нинішньої опозиції серце заповнене переважно самозакоханістю, а тіло взагалі не здатне до гріха. Шкода, бо Європа на нашу владу махнула рукою, тому стимули до того, залишатися у межах благопристойності влада може отримувати тільки зсередини держави – або від опозиції, або від громадянського суспільства, яке то демонструє ознаки життя, то знов впадає у летаргію.
Між тим не виключено, що прохідний бар’єр підвищать з нинішніх 3 до 4, а то й 7%. Це тим більше реально, що тертя всередині нинішньої владної коаліції стає усе відчутніше, регіоналам і комуністам усе більше не по дорозі, тому спокуса залишити червоних поза майбутнім парламентом у партії влади досить велика. Для «Батьківщини» підвищення прохідного бар’єру теж вигідне, оскільки поки її рейтинг порядку 10-11%. Підвищення бар’єру примусило би інших партійних лідерів опозиції гуртуватися навколо цієї, наразі єдиної прохідної сили. Це, в принципі, єдине, що може підштовхнути їх бодай до формального єднання. Додатковим свідченням на користь цієї ситуації є те, що А.Яценюк упродовж останніх тижня-двох ініціює об’єднавчі процеси. Отже, на те, що його «Фронт змін» сам-один зможе пройти до парламенту, не дуже розраховує, хоч на місцевих виборах ця партія і продемонструвала третій результат по Україні в цілому.
Але то все зараз. Вибори же відбудуться восени 2012 р., зразу же після помпезного Євро-2012. Влада зробить усе, щоб футбольний чемпіонат спрацював на її позитивний імідж. Упродовж 2011 р. здійснюватимуться непопулярні реформи, зокрема пенсійна, житлова, комунальна, прийняття нового Трудового кодексу, що відштовхне електорат від Партії регіонів. Тому наступного року вона здійснить ряд популістських кроків, аби цей рейтинг наростити. Тоді можна буде очікувати символічного зростання зарплат і пенсій, скасування якихось не надто принципових податків. Поки же соціально-економічна ситуація ускладнюватиметься. Аби більш-менш сприйматися народом і цього року, влада муситиме час від часу жертвувати якимись корупціонерами з власного середовища і кидати їх «на списи» правосуддю. Загострюватимуться взаємини між урядом і регіональними елітами. Але і тут Закарпаття наразі має сильні позиції. Оскільки через нашу область пролягатиме один з транспортних коридорів до стадіонів Євро-2012, можемо ще півтора року смикати ковдру на себе, а там вже треба буде розкручувати ідею зимової олімпіади-2022.
Чи зможе закарпатська еліта вдало розіграти козирі, які опиняються у її руках? Відповідь далеко не очевидна. Вона залежатиме від того, наскільки наша еліта вивчила табличку ділення, наскільки освоїлася у київських коридорах і особливо від того, наскільки спокійною буде ситуація всередині самої області.
