Наслідки чорнобильської трагедії відчувають не лише представники старшого покоління.

Її вплив, мабуть, буде відчутним і у майбутньому --  на стальки великими були масштаби цієї аварії. Жодна статистика не скаже, скільки людських доль загубив Чорнобиль.

Певно, немає такого куточка української землі, якого б не торкнулася страшна біда – ім’я якій чорнобильська катастрофа.  25 працівників Іршавського райвідділу міліції також брали участь у цей далекій вже квітневий день 1986 року у ліквідації наслідків жахливої аварії.  На превеликий жаль, шістьох уже немає серед живих. Це Богдан Федоричко, Петро Станканинець, Андрій Гецко, Петро Керечанин, Андрій Обіцький, Василь Варга.

Одним з перших закарпатських міліціонерів прийшов на допомогу своїм колегам у Чорнобиль полковник міліції у відставці Василь Свистак. У той час він навчався в у Київській вищій школі МВС СРСР ім.Ф.Дзержинського. У неділю після обіду за сигналом тривоги зібрався  весь особовий склад, що проживав у гуртожитку вищої школи міліції. Автобусами їх  відправили у Чорнобиль. Їхали  усю  ніч. Прибувши  в Прип’ять, одразу отримали завдання евакуювати 50 тисячне місто. Жителям цього населеного пункту давали  лише  дві з половиною години на збори. Дозволялося брати зі собою  лише  20-кілограмовий багаж особистих   речей. Людей доставляли  у Київ, а потім --  у різні регіони.

Охороняти будинки, важливі об’єкти у Прип’яті та Чорнобилі зосталися працівники міліції. Василь  Свистак, зокрема,  охороняв продовольчу базу за 400 метрів від ЧАЕС. Змінювались кожні п’ять  годин, а проживали в наметовому  містечку,  котрий  розбили за 15 кілометрів від Прип’яті. Перші три дні харчувались лише тим, що взяли  зі собою, одяг не змінювали.

За ці дні  іршавські міліціонери отримали велику дозу опромінення. Тільки 30 квітня Василь Свистак повернувся у Київ. Після служби в Чорнобильській зоні  правоохоронці  проходили санітарну обробку. Багатьом довелося розпрощатися з дорогими і  улюбленими речами. Василь Свистак  змушений був віддати свій  годинник, оскільки він аж «зашкалював».

Не обійшов Чорнобиль і родину  полковника міліції у відставці Василя Ваколі. Правоохоронець  виконував обов’язки дільничного інспектора міліції у Прип’яті. У 1987 році поїхав у Чорнобиль  й іршавський  міліціонер, згодом  полковник міліції   Іван Петько. Йому доручили виявляти усі випадки мародерства і охороняти державні об’єкти.  34 рази брав участь міліціонер  у ліквідації  пожеж, які час від часу  спалахували на ЧАЕС.

А ось підполковник міліції  у відставці Михайло Дикий ніс тоді свою  службу на  четвертому  енергоблоці. Щоранку заступав на вахту  о шостій  годині, а закінчував її  близько  чотирнадцятої. У той час мало хто знав, що з атомного монстра продовжують вириватись невидимі й невідчутні промені смерті.

На сьогодні у 19 ветеранів та пенсіонерів Іршавського РВ УМВС у послужному списку є відмітка – «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС». Здоров’я повернути неможливо, у деяких родинах ліквідаторів хворіють діти.

Так склалося, що про них згадують здебільшого напередодні чергової річниці цієї катастрофи. Ми низько схиляємо голови перед  героями-ліквідаторами.  Велика  вдячність вам і глибока шана! 

• ЧАЕС
• 25 квітня