2-є хлопців заблукали біля гори Цицька, на допомогу прийшли закарпатські рятувальники (ФОТО)
19930
Нещодавно в районі проведено конференцію фермерів та приватних власників. На ній ішлося не стільки про досягнення, як про проблеми, з якими стикаються місцеві аграрії, та шляхи їх вирішення. Причини труднощів розвитку галузі намагається з’ясувати у пропонованій статті керівник фермерської асоціації Юлія Пелешкей.
Фермерство на Закарпатті, як і в цілому в Україні, зародилося в 90-х роках минулого сторіччя. Дехто зараз скептично дивиться на цей тип господарювання, мовляв, воно себе не оправдовує. Але слід врахувати, що в нашому краї в тих далеких роках фермерами назвали і тих газдів, яким виділили по 1 гектару землі. Про яке товарне виробництво тут можна говорити? І таких помилок держава від часу так званого «реформування АПК» зробила немало. Був підйом, були падіння, знову деякий підйом, але, починаючи з 2009 року, знову все почало ламатися.
І цей процес продовжується. У результаті страждають люди, втрачено багато часу, сил, здоров»я через безглузде протистояння, поділ влади та капіталу між адміністративними гілками влади і особистостями. Хочеться, щоб все це залишилося в історії і праця людей на селі була шанована і гідно оцінена. Адже світова практика підтверджує, що класичні фермерські господарства, які мають у користуванні 10, 15 і більше гектарів землі, займаючись певними видами діяльності (наприклад, овочівництвом, утриманням декількох голів худоби і т.д.), а також ОСГ, складають середній клас, що є гарантією стабільності і надійної опори та основи громадянського суспільства.
Варто зазначити, що в умовах нашої області і, зокрема, Виноградівщини, більш ефективного шляху в с/г виробництві не може бути, тому що великих великотоварних господарств багато не створиш. Тут можна говорити про питання зайнятості населення, вигоди для держави тощо. Але для того, щоб ефективно працювати, важливу роль у розбудові галузі повинна відігравати і держава.
Аналізуючи цифри, спостерігаємо зменшення кількості господарств у нашому районі за попередній рік. Але тут нічого страшного немає, адже закриваються ті господарства, які мають у користуванні невеликі площі земель. Їм немає потреби рахуватися юридичною особою, адже це тягне за собою процедуру звітності, яка у нас, на жаль, однакова як для малих так і середніх господарств. І тому питання ліквідації є цілком природнім процесом.
До прикладу, в Європі за період з 2003 по 2010 роки кількість фермерських господарств зменшилася на 20% при тому, що площі земель, які ними обробляються, зменшились тільки на 2%. Більшість дрібних господарств об»єдналися в кооперативи. І нам також слід серйозно задуматися над кооперацією. Адже наші закарпатські господарства більш реально за розмірами і напрямками діяльності прирівнювати до середньоєвропейських, ніж до загальноукраїнських, які обробляють тисячі гектарів.
Що ж насправді гальмує розвиток фермерства? Основні причини - загальнодержавні. Відбуваються предивні речі, які не можна назвати ні кризою, ні боротьбою з нею. Для деяких чиновників у Києві в аграрній галузі нашої держави залишається зерновий, олійний сектори та частково тваринництво. Частково тому, бо реальна підтримка до середньостатистичного господарства не доходить. Існують тільки поодинокі випадки. Підтримка йде в основному на великі «махіни».
Маємо цілковитий хаос у цінах на матеріально-технічні ресурси. Заявки на потребу в паливно-мастильних матеріалах та добривах, які торік збиралися від господарств, виявилися звичайнісінькою формальністю. Держава обіцяла так звані пільгові ПММ та добрива в межах 10% -ї знижки (6-7% на добрива і 10% на пальне), але тільки тим господарствам, які законтрактували майбутній урожай зерна до Держрезерву. Чи міг мати доступ до цих пільг середній закарпатський фермер? Звичайно, що ні. Отакі механізми підтримки пропагувалися по всіх засобах масової інформації, та для нас вони залишилися звичайнісінькими словами, не більше. Подібне маємо й по інших державних програмах підтримки галузі.
А ще таке питання: другий рік рішення про надання дотацій та компенсацій приймають чиновники МінАПК. Хіба рішення районної, обласної конкурсної комісії про розподіл цих коштів в межах виділеної суми було незаконне? Так само проводиться розподіл коштів по Укрдержфонду підтримки фермерських господарств. Виходить , що в Києві краще знають, яке господарство потребує підтримки та який напрямок діяльності є більш пріоритетним у нашому краї.
У минулому році на фінансування Програми на безповоротній основі – це компенсації по відсотках за користування банківськими кредитами, часткової компенсації вартості придбання техніки, будівництва та реконструкції тваринницьких приміщень, область не отримала жодної копійки, а на статтю поворотної фінансової підтримки – безпроцентного кредитування - було виділено 210 тис грн., які так і не дійшли до фермерів. В кінці року чомусь були затримані в Києві.
Ми всі розуміємо, чому все прибрано до рук і якими шляхами «вибивається « підтримка і якими незрозумілими механізмами користуються в столиці, коли проводять розподіл коштів між областями.
Фермери України вже декілька років пропонують Міністерству АПК розробити механізм запровадження єдиного земельного податку, дотації на одиницю вирощеної продукції в рослинництві та тваринництві : 1 л молока, 1кг м»яса, 1 кг овочів для фермерських та ОС господарств, що було б чітким і прозорим для держави і виробника. Та хтось цього не хоче. І невідомо ще, який порядок оподаткування очікує на селян після відміни фіксованого сільгоспподатку, який є тимчасовим .
Зараз гостро стоїть питання земельних відносин. Ми стоїмо на порозі введення в дію Закону про ринок земель сільськогосподарського призначення ( його знову відстрочено). Стільки неясностей, як в земельних питаннях, напевно, немає ніде. Це і облік, інвентаризація, виготовлення документації – їх строки, терміни і необгрунтована вартість документації. На рік відстрочено також введення в дію Закону про сівозміни, питання ефективності використання землі, і багато інших нововведень, які очікують на сільгоспвиробників, у зв»язку з реформами, які проводяться в АПК.
Зрозуміло, ми, виробники, маємо не тільки права, але й обов»язки перед державою. Інше питання, що держава починає реформи і дисципліну серед нас , порівнюючи все із світовими стандартами, а про реальну підтримку галузі забуває. Так, ситуація в державі складна, бюджет тріщить, існує багато питань, на які просто ніхто не реагує, але стояти осторонь всіх цих подій не маємо права.
Існує проблема оренди земельних паїв фермерськими господарствами. Переважна більшість договорів оренди укладена на сертифікати, державних актів до цього часу немає, і це не з вини фермера, адже питання законності оренди, сплати податків, розрахунків з власниками паїв держава строго контролює...З 2003 року законодавством було визначено, що всі землі повинні «прив»язуватися» до Єдиного державного кадастру.
Автоматично акти, виготовлені до запровадження такого порядку, стають частково не чинними. А де тут вина власника? Він у свій час оплатив документацію, а зараз повинен її удосконалити і це коштує немалих грошей. Починаючи з 1991 року, видавалися Державні акти на землю декількох типів, і зараз їх власники будуть обмежені у користуванні землею, наприклад, у видачі ділянок в оренду. А з введенням ринку землі взагалі невідома їх перспектива.
Питання збуту та реалізації продукції, розбудова інфраструктури села -
одне із самих болючих для виробників. Збут м»яса повністю монополізований, крім Ужгорода і Мукачева, в жодному районі немає переробних підприємств. Основними гравцями на ринку м»яса є перекупники, які диктують правила гри. Влада періодично переймається питанням диспаритету заготівельних та реалізаційних цін на м»ясо, але торговці роблять все, що тільки хочуть, обманюючи народ. Збут у селах молока також є проблемним.
Поки не будемо мати переробного підприємства, ця проблема не зникне.А його, практично в Закарпатті немає взагалі. Зараз стало нецікаво вже вирощувати свиней і корів, така тенденція прослідковується вже декілька років поспіль. Ніхто не стане працювати собі в збитки. Чомусь у нас спочатку доводиться щось до знищення, а потім думаємо про розбудову.
Вважається, що більш ефективного шляху використання невеликих площ, як вирощування овочів, немає. Частково тягар їхнього збуту знімався при роботі на повну потужність консервних заводів у Виноградівському, Берегівському та Мукачівському районах. Але і вони переживають не найкращі часи і в минулому році вже працювали частково. Зараз основним способом збуту овочевої продукції є зелений ринок, але з подорожчанням пального виникають додаткові проблеми в транспортуванні, і продукція просто не окуповується. Багато овочівників в 2011 році мали прямі збитки від господарювання, вони до цього часу не реалізували продукцію або просто залишили її на полі.
Незабаром весна. Сьогодні деякі овочівники вже висіяли насіння ранніх овочів, а питання матеріально-технічного забезпечення залишається відкритим. На даний час проблемно придбати мінеральні добрива, яких на складах Закарпаття практично немає. Заводи-виробники відповідають: ціна залежить від ціни російського газу. А куди поділося те добриво, яке вироблено на старому газі? Комусь вигідно притримати товар і продати його по новій ціні…
Питання ж кредитування чомусь взагалі не обговорюється. Банківські кредити залишаються недоступними для середніх та дрібних агрогосподарств. Здається ,– повна безвихідь. Та навіть за таких обставин фермер буде працювати, останні сили і копійки вкладаючи в землю, тому що для багатьох із нас - це останнє джерело на існування, можливість утримання своїх сімей та забезпечення родинного бюджету.
