Кінотеатр "Ужгород" в обласному центрі розбирають. Це шедевр чехословацького архітектора Людовіта Оелшлеґера, зведений у 1932 році в стилі експресіонізму. Про це повідомляє у соцмережі Transcarpathian Heritage.
Як відомо, архітектор спроектував чимало будинків за часів Підкарпатської Русі. Він є автором проектів багатьох споруд Австрії, Німеччини, Словаччини, Угорщини та Закарпаття. Для закарпатців він є цікавим, оскільки спроектував будівлі Торгової академії (1924), народного будинку "Просвіти", притулку для сиріт в Мукачеві та кінотеатру "Шкала" (нині "Перемога"), Єврейської школи та Громадського дому в Ужгороді (1926), Громадського дому у Виноградові та багато інших. Також в Ужгороді було збудовано будівлю водогону за проектом Людовіта Оелшлеґера, а також будівлі міського кінотеатру, єврейської школи та міського басейну.
У книзі історика Петра Сови "Прошлое Ужгорода" йдеться про те, що вперше кіно в Ужгороді показали 1911 року. Перші кіносеанси провели в залі ресторану "Корона", а потім у міському театрі (тепер ляльковий театр на Театральній площі).
А власне перший кінотеатр в Ужгороді з'явився у 1932 році. Мова йде про нинішній "Ужгород", який у часи СРСP отримав назву "Москва".
У 1984 році директором кінотеатрів міста (а їх було два - "Москва" та "Комсомолець") став Володимир Карпов. За його словами глядацька зала у "Москві" вирізнялася чудовою акустикою, а також цікавою системою опалення. Перед настанням холодів сюди завозили 60 тон вугілля. Всередині приміщення були змонтовані невеличкі вагонетки, якими вугілля подавалося в котел. У 1988-му році було вирішено замінити цю систему на водяне опалення.
У 2015 році кінотеатр «Ужгород» продали бізнесменам з Івано-Франківська. Це такий собі Андрій Любомирович Гаврилів та Гаврилів Наталія Володимирівна. Чоловік проживає в селі Мала Тур’я, а пані Наталія безпосередньо в Івано-Франківську, по вул. Гетьмана Мазепи, 5. Вони ж директори компанії «Діамант», яка і придбала кінотеатр та землю. Що буде замість кінотеатру в Ужгороді досі невідомо...
Про збереження видатної пам'ятки архітектури не раз говорили вголос місцеві дослідники. Влада до цього "гласу в пустелі" прислухатися не забажала.