Під березами

У міській дитячій бібліотеці обласного центру Закарпаття м.Ужгород, що на площі Богдана Хмельницького, під приємними гіллястими березами, пройшло дещо незвичне зібрання, яке благословила директор бібліотеки Олена Іванівна Левко. Ініціював увесь нехарактерний процес професор, завідувач кафедри біохімії та фармакології Ужгородського національного університету Олександр Торохтін. Маючи в творчому набутку кілька поетичних книг російською мовою, першу з яких благословив у велике плавання сам Петро Скуть, він вкрапив зініціювати бесіду творчої інтелігенції про творчий процес.

Почав мову про це, звичайно ж, Петро Скунць. Говорив довго. Всі зрозуміли, що справа, пов`язана з творчістю, вельми непроста. Підтвердила це і мила спільниця видавництва «Ліра», де чомусь із величезною регулярністю друкується О.Торохтін і припиняти свою справу не збирається нізащо.

Знаменитий модерніст у малярстві Спиридон Павленко підкреслив, що весь творчий процес у тому, щоб уміти побачити в звичайному незвичайне, а не нездарно копіювати життя, сперечаючись з фотографом Тетяною Задорожною.

Керамік Мирослава Росул так і заламувала ніжні руки, розповідаючи про те, наскільки важко творити, її всі розуміли, бо вона — керамік. А з глиною бабратися можуть дійсно фанати і самовіддані люди. Правда, труд не проходить даром. Скажімо, чоловік, пані Росул В’ячеслав Віньковський невдовзі стане заслуженим художником України з тою метою, щоб замість нього не пройшов на те святе місце якийсь нездара.

Я особисто притримувався думки, що в людському суспільстві говорити про творчий процес — це маразм. Адже люди постійно мають творити.

І притому масою. Якщо ж такої масовості нема — країна вироджується. Серед живих трупів ходить і творчо пахне хіба кілька велетнів — Скунць, Торохтін, Павленко — і на тому все.

В Україні мають писати, малювати, ліпити всі. А якщо вони цього робити не будуть — гаплик тій Україні.

Василь Зубач, "Закарпатська правда".

Репортер