Секрет успіху – здоров’я учнів і дружня атмосфера у колективі
Чим живе звичайна сільська школа? Чи можуть знання дітей із сільської місцевості конкурувати з набутками міських учнів? Можливість подивитися і порівняти трапилася, коли у гості запросив директор школи у селі Кам’яниця на Ужгородщині Михайло Мазюта.
Килими, дрова і родинний затишок
Навчальний заклад складається з трьох корпусів. «У центральній будівлі колись була розташована чеська жандармерія, – розпочинає екскурсію директор. – Звісно, вона не зовсім пристосована для навчального процесу, але іншого поки не маємо».
Перше, на що звертаю увагу, – на справжні «домашні» килими на сходах. Таке побачиш хіба десь у столичній опері. А в селі так захищають дітей та вчителів від можливих травм – плитка взимку досить слизька. Інше враження від кабінету директора – це невеличка кімнатка десь два на два метри. «Розсиджуватися ніколи, – каже пан Михайло. – Тут у мене лише все необхідне: стіл, два стільці, документи та ноутбук». А ще – справжня піч. До речі, всі шкільні приміщення також обігріваються дровами.
За словами директора, це зовсім не анахронізм. «З одного боку нас усіх підштовхував до газового опалення прогрес, з іншого – це паливо постійно зростає у ціні, – каже він. – А ще коли бачу, як мої колеги мучаться із запуском котелень – постійно якісь затримки, а класи холодні. Ні, нас поки що влаштовує ця давня технологія». І справді, навіть під вечір, коли діти вже давно розійшлися по домівках, звернув увагу, що у всіх шкільних приміщеннях досить затишна атмосфера. Дрова у піч накладають у коридорі, а у класах тепло залишається надовго...
Спочатку склалося відчуття, що ця сільська школа приготувалася до міністерської перевірки. Адже всюди чистота, стіни побілені, наочність – будь ласка.
Без здоров’я не буде й успіхів у навчанні
– Пане Михайле, що є найважливішою умовою успішного навчання?
– Актуальне питання всіх часів – здоров’я. Ще у 1998 році ми мали можливість вступити до Європейської мережі шкіл сприяння здоров’ю. І стали першим сільським освітнім закладом в Україні, який застосував нові підходи до навчання, коли пріоритетним визнали здоров’я учнів. Спочатку запросили лікарів – провели моніторинг, комплексний медичний огляд дітей. У результаті отримали просто приголомшливі результати – у 90 % школярів був виявлений сколіоз! Далі за важливістю – необхідність санації ротової порожнини.
Нині вся навчально-вихована робота сформована саме у цьому напрямку. Працюють гуртки, зокрема туристичний, де діти загартовуються і вчаться долати реальні перешкоди, хореографія, де виправляють осанку. Проводяться фізкультхвилинки у молодших класах. На жаль, не маємо поки що ні спортзалу, ні басейну. У нас звичайна сільська школа, без особливих умов – однак здається, що ми таки зуміли реалізувати намічене, привернули увагу дітей до власного здоров’я. Принаймні жодного з наших учнів я не бачив із цигаркою. А показують приклад, перш за все, вчителі.
Михайло Мазюта показує цілий стос грамот за призові місця – і це лише за останні роки. Школярі з Кам’яниці справді успішні не лише в навчанні, вони перемагають у туристичних змаганнях і на обласному рівні, і навіть на всеукраїнському. Керує гуртком учитель фізичного виховання Сергій Готра. При школі діє також зразковий хореографічний ансамбль «Потічок», який запрошують на обласні та районні свята (керівник Людмила Петрецька). До речі, нещодавно повернулися з Донецька. Працює і шаховий гурток, який веде кандидат у майстри спорту Михайло Гапак – і тут перемоги на обласних змаганнях. Ще п’ятнадцять років тому було підписано угоду з держлісгоспом і створено справжнє шкільне лісництво, керівником якого є Мар’яна Кул. Нині без участі юних помічників не обходиться жодна весняна кампанія. Їх залучають до заготівлі лісового насіння, догляду за шкілками й розсадниками. А головне – вихованці вчаться любити природу.
А ось стоматологічний кабінет «народжувався» досить довго – адже сучасне обладнання дуже дороге. Врешті-решт, дізнавшись про проблему, допомогло Баварське товариство (Німеччина), осередок якого діє на Закарпатті.
«Я безмежно вдячний Ганні Карлівні Ленгенфельдер – ця жінка просто закохалася в нашу школу і учнів, – каже Михайло Мазюта. – Вона німкеня за національністю, була репресована, настраждалася у таборах Казахстану, а в 1956 році виїхала у Німеччину. Але, полюбивши наш край, не забуває його, допомагає дітям. Щороку близько 30 учнів нашої школи безкоштовно оздоровлюються у літньому таборі урочища Бабайово на Перечинщині. А минулого року ми отримали обладнання для стоматкабінету. Хоча довелося пізнати, яка це складна процедура – перевезення гуманітарних вантажів через кордон. До останнього не вірилося, що апаратура таки потрапить до нас».
А ще у цій школі проводять цікавий «експеримент» – школярі вчаться шість тижнів, а потім мають п’ять днів канікул. Головне, аби кількість робочих днів відповідала нормативам. Таку схему навчання давно радять використовувати у Міністерстві освіти, однак лише деякі школи взяли її поки що на озброєння. Хоча саме такий графік для сільських навчальних закладів є оптимальним – діти не перевантажуються і школу практично не закривають узимку на карантин…
Будівництво нової школи – давно на часі
– Отже, ніби й особливих проблем немає?
– Насправді це не так. Давно вже треба будувати нову школу. По-перше, діти навчаються у трьох корпусах. Для молодших школярів навіть змушені «орендувати» приміщення у дитсадку. Щороку із цим маємо проблему. На щастя, кількість дітей-дошкільнят у селі зростає. Відповідно, є потреба відкривати додаткові групи. А що робити зі школярами?
Усі корпуси не пристосовані для якісного навчання. Другий поверх був добудований і підпертий дерев’яними колодами всередині класів. Щороку відкладаємо капітальні ремонти з надією, що ось-ось почнуться будівельні роботи... А третій корпус – це взагалі колишній універмаг...
На мою думку, школа повинна мати найкраще приміщення у селі. Насправді дуже мало на Закарпатті типових шкіл. Я пишаюся нашими дітьми, їхніми здобутками. Але хіба не потрібен сільській школі, скажімо, басейн чи спортзал? Або туалети, які мають бути облаштовані у приміщенні, а не на вулиці...
До речі, перший крок до втілення мрії вже зроблено – проект є. Однак потрібні кошти на іншу документацію – близько 100 тисяч гривень. Їх пообіцяли виділити з районного бюджету. Є й фундамент, придатний для будівництва.
«Головне – почати, – вважає Михайло Мазюта. – І будувати на перспективу. Бо сьогодні в нашому освітньому закладі навчається 250 дітей, але я впевнений, що Кам’яниця у майбутньому розростеться – нову школу збудуємо на 450 вихованців.
До школи ходять діти з трьох сіл – Кам’яниці, Невицького та Гути. Триває забудова, люди переїжджають із міста у село, у такий спосіб вирішують житлову проблему. Те, що вкладаємо в учнів – добро, тепло, знання, повертається. Після навчання у різних вузах наші випускники приїздять у рідне село, зокрема школу. Але вже педагогами. Працюють наші колишні вихованці і в лісництві».
До речі, за останні роки на Ужгородщині збудували нову школу лише у селі Мала Добронь – за сучасними європейськими стандартами: з автономною газовою котельнею, водонапірною баштою, їдальнею, великим спортзалом. Але тільки тому, що у старому приміщенні розлили ртуть. Та хіба ж слід чекати саме такого «приводу»?
– Чи відрізняються сільські діти від тих, які вчаться у містах?
– До сільської школи завжди було трохи зверхнє ставлення. І наші учні колись мали цей «сільський комплекс». Але після поїздок до Києва, Дніпропетровська, де поспілкувались з однолітками, пограли разом у брейн-ринг – усе стало на свої місця. Вони переконалися, що немає ніякого значення, де навчатися – в місті чи селі. Повинно бути насамперед бажання. І належні умови, звичайно ж.
І все-таки наші школярі трохи інші. Не хочу їх надто хвалити, але у селі ще зберігається повага до старших, любов до родини, розум не засмічений інтенсивним проникненням у життя новітніх технологій, які дітям не завжди на користь. Хоча ми і маємо сучасний комп’ютерний клас. Однак і природа поруч – безпосередньо з нею контактуємо…
Практично всі минулорічні випускники Кам’яницької школи поступили у вузи на державне замовлення! А це надзвичайно високий показник! Як вважає Михайло Мазюта, лише тоді навчальний процес є успішним, коли поєднуються всі три складові: бажання дітей, наполегливість учителів та увага батьків. У найближчих планах директора – створити сайт та випускати справжню шкільну газету, яку робитимуть самі ж учні, а читатимуть батьки. Але це вже зовсім інша історія…
