На Закарпатті зафіксували Північне сяйво (ФОТО)
75182
Катання і трюки на дошці – один із найтравматичніших видів спорту, але для багатьох – і стиль життя
Вас дивують молоді люди, які влаштовують видовище на дошці з коліщатами?.. Хтось вважає це дикою забавкою чи банальною даниною екстремальній моді. Дехто – субкультурою, інші – просто хобі. Ну а для когось така їзда – стиль життя. Йдеться про скейтбординг: катання й виконання трюків на спеціальній дошці – скейті.
«Скейтбординг важко назвати субкультурою чи простим захопленням, це набагато більше, – каже один із ужгородських скейтерів Орест Лавер. – У катанні немає якихось обмежень чи правил. Кожен робить це так, як відчуває».
Як явище скейтбординг з’явився ще в 50-х роках минулого сторіччя в Каліфорнії. Місцеві серфінгісти через шторм не завжди могли кататися на океанських хвилях, тому підкорювали асфальт на саморобному скейті (дошка для серфінгу з приєднаними колесами). Через певний час скейтбординг перестав бути лише альтернативою серфінгу під час негоди й виокремився у самостійний вид спорту. На сьогодні катання на скейті є одним із найтравматичніших видів спорту, однак це не заважає ставати молодим хлопцям на дошку й виконувати всілякі фліпи, слайди, ґранди та інші трюки.
Побутує думка, що скейтбординг і панк – явища нероздільні й історично одночасні, проте панк як напрям у музиці виник майже на двадцять років пізніше, ніж скейтбординг. Цей вид спорту не пов’язаний із якимсь музичним стилем, не накладає обмежень на музичні вподобання скейтерів. «Хтось слухає реп, хтось панк, хтось метал. Під це, відповідно, й катається. Особисто я надаю перевагу металу», – розповідає Орест. Проте музика, під яку їздить скейтер, наділяє його рух певними рисами: катання в стилі реп характеризується складними трюками, особливостями стилю панк є висока швидкість, наявність перешкод.
Скейтер і дошка під час виконання трюків стають єдиним цілим, неподільним організмом. Щоб досягти цілковитого «взаєморозуміння» зі скейтом, його слід обирати дуже ретельно. Орест ділиться своїми порадами. «Дошку для катання треба перевіряти дуже прискіпливо, – зазначає хлопець. – Бажано не купувати дешевих китайських на базарах, а підшукувати у спеціалізованих магазинах (до речі, нещодавно в ТЦ «Едельвейс» відкрився перший в Ужгороді скейт-магазин. – Авт.). Крім того, не намагайтеся брати дошку одразу скомплектованою, ліпше придбати запчастини і потім скласти. Якісний скейт може обійтися вам у близько 1300 гривень».
Останнім часом слово скейтбординг доволі часто асоціюється зі словом мода. Не оминула ця мода й Ужгород. Можна зустріти багатьох, хто гордо заявляє: «Я – скейтер», хоч навіть стояти на дошці до ладу не вміє. За словами Ореста, скейти в обласному центрі має понад 70 чоловік, катаються час од часу приблизно 50, а от «горять» цим усього близько 15 осіб. Скейт-парку в Ужгороді немає, тому й змушені юні скейтери шліфувати майстерність біля драмтеатру, площа якого нині найбільш підхожа для цього. «Нам треба скейт-парк, – каже Орест, – адже маємо талановитих скейтерів, яким варто розвиватися. Та вдосконалювати катання, за винятком вулиць міста і площі біля драмтеатру, ніде». До речі, у Києві скейтери через цю проблему займаються... на майдані Незалежності.
Аби краще розуміти скейтбординг, найліпше просто поспілкуватися з людиною, яка захоплена цим заняттям. На дошку після цього спілкування ви навряд чи станете, проте точно збагнете: скейтбординг гартує молодь як фізично (спробуйте перестрибнути на скейті 22 сходинки, більш відомі як «ель торо»), так і морально (змусьте-но себе подолати таку перешкоду).
