незабаром можна буде скуштувати з бокалу
Кажуть, кава, коньяк і чоловік мають бути міцними. У справедливості цієї крилатої фрази довелося переконатися під час відвідин Ужгородського коньячного заводу. Члени Експертної ради щорічного обласного рейтингу «Лідер року» днями завітали на підприємство, аби на власні очі (й смакові рецептори, звісно, теж) переконатися у змінах, які тут відбулися, ознайомитися з новинкамии, що готують гурманам наші майстри. «Проводирем» медійників цехами заводу люб’язно погодилася бути начальник цеху витримки й купажування Марія Стець. Від неї довідалися, що нині підприємство виготовляє шість видів коньяку: марочні «Ужгород» – старий напій (витримка 10–12 років), «Карпати» – вищої якості, витриманий не менше 8 років, і «Тиса», що постояла 6–7 років, а також ординарні: «Три зірочки» – витримка 3 роки, «Закарпатський» – 4-річний, «П'ять зірочок», який вистоюється 5 літ.
А почалося виробництво ни¬ні широко знаних марок закарпатських коньяків зі створення цеху спиртокуріння Ужгородського винрадгоспу в селі Великі Лази. Тут 1959 року було вироблено й закладено в дубові бочки першу партію коньячного спирту. На базі цього виробництва 1961-го створили Закарпатський коньячний комбінат, де вже наступного року виготовили першу партію напою «Три зірки».
Відтак збудували два цехи витримки коньячних спиртів, купажу, цех спиртокуріння. Виробництво продукції поступово перебазовувалося до Ужгорода, і 1977 року підприємство перейменували на Ужгородський коньячний завод. Щоб збільшити обсяги виробництва, забезпечити високу якість продукції 1986 року здали в експлуатацію цех витримки коньячних спиртів площею 4 тис. м2, поєднаний із купажним цехом, відділенням спеціальної витримки коньячних спиртів у бочках. Сталося це вже за керування заводом нинішнього директора Володимира Гісема.
1991-го Ужгородський коньячний завод став орендним підприємством з колективною формою власності. Нині найбільшим акціонером заводу є його працівники – близько 200 чоловік. За роки існування підприємство розрослося й модернізувалося. Було зведено й реконструйовано практично всі інженерно-технічні спо¬руди й цехи, вирішено проблему надійного автотранспортного забезпечення, водопостачання з власних джерел. Марія Михайлівна показала нам і цехи, зведені нещодавно, а також автоматизовані італійські лінії розливу готових напоїв, які встановили кілька місяців тому.
Щоправда, розповів Володимир Васильович, доки проводили модернізацію, а отже, завод не продавав продукцію, контро¬льні органи примудрилися нарахувати податок на... прибуток. Мовляв, із запасів сировини, які накопичувалися за час простою, потім отримаєте дохід. Такої логіки директор заводу ніяк не розуміє й, вочевидь, справедливо нарікає на, м’яко кажучи, недостатню увагу держави до власного виробника.
Звісно, добряче вдарила по підприємству й сумнозвісна горбачовська антиалкогольна кампанія 80-х років минулого століття. Чимало виноградників було просто знищено. Нині підприємство намагається відновити вирощування благородних сортів винограду, плоди якого придатні для коньяків. Однак, аби це сталося, має пройти ще не один десяток років. Тому нині закарпатські коньяки виготовляють із південноукраїнського винограду. Завозять і сировину з Франції. Спирт витримують у дубових бочках, що зберігаються в спеціальних приміщеннях, які відповідають найвищим стандартам спиртосховищ у коньячному виробництві. Про те, що наші напої не поступаються знаним французьким, свідчить і той факт, що чи не щороку на різноманітних міжнародних та все¬українських конкурсах вони здобувають найвищі нагороди. Працівники підприємства навіть жартують: мовляв, уже потрібно збільшувати розмір етикеток, бо немає місця на зображення медалей.
Після екскурсії журналісти краю мали можливість проде¬густувати продукцію підприємства й порівняти вишуканість букету, міцність і надзвичайний аромат усіх видів коньяку.
На завершення директор Володимир Гісем також повідомив радісну новину для всіх поціновувачів коньяку: нині завод готує випуск надстарого напою, термін витримки якого становитиме 20 років. Новинка матиме назву «Підкарпатська Русь». Як запевнив Володимир Васильович, вона символізує повагу до давньої історії нашого краю і таким чином сприятиме популяризації його традицій на теренах України й зарубіжжя.
