Ужгородець Євген став першим бійцем мотопіхотного батальйону 128 ОГШБр, який був створений з початком російської агресії проти України. Боєць пройшов зону АТО-ООС, служив у кількох різних частинах, отримав поранення, звільнився в запас і займався бізнесом в Ужгороді.
Як йдеться на сторінці 128 ОГШБр, на початку овномасштабки повернувся в 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду й попросився в гірсько-штурмову роту.
За словами військового, у нього великий військовий і воєнний досвід, проте після поранення він був обмежено придатним, тому міг залишатися вдома.
"У 45 років я пішов у військкомат і вибрав 128 бригаду, гірсько-штурмовий батальйон. Хоча було багато інших варіантів, набагато легших. Чому пішов? Уявіть, що в мою квартиру в Ужгороді приходить сусід і каже: "Одна кімната моя!". То як це? І потім, я пройшов АТО/ООС і чогось навчився. На початку повномасштабної війни було дуже важко, бо нові хлопці не мали бойового досвіду, максимум пройшли строкову службу. Вони йшли воювати, не знаючи нічого, а я мав сидіти? Це не для мене", — сказав Євген.
Деякий час чоловік служив у пункті постійної дислокації в Мукачеві, проте він наполіг на переведенні його в зону бойових дій і став кулеметником у штурмовій роті. Під час боїв на Бахмутському напрямку боєць отримав контузію й поранення.
"Наш підрозділ стояв між Бахмутом і Соледаром, позиції постійно обстрілювалися. Під час одного обстрілу я отримав невелике поранення, але залишився з товаришами. А через два дні нас обстріляли з танку. Снаряд вибухнув поруч, і вибухова хвиля закинула мене на дерево, і я застряг між гілками на висоті півтора метра. Отримав контузію і втратив свідомість, від важчих травм врятував бронежилет. Хлопці зняли мене з дерева й поклали в яму. Коли прийшов до тями, то обстріл продовжувався, довкола вибухи, стрілянина, дрони. Я ще щось робив, відстрілювався, хоча нічого не пам’ятав. Тільки згодом, через кілька місяців, коли пройшов лікування й повернувся в роту, хлопці розповіли про цей епізод, і я теж почав уривками згадувати все", — розповів військовий.
Після лікування й реабілітації Євген повернувся у свій штурмовий підрозділ на передову. Бригада тоді стояла на Запорізькому напрямку, де росіяни регулярно обстрілювали вогневі точки. Там чоловік знову потрапив під обстріл з танка, і знову врятувався.
"Російський танк почав працювати по нас. Снаряди вибухали в траншеях, і я кинувся в бліндаж. І тут потужний удар зверху, грюкіт, стелю щось прориває і врізається в землю за півтора метра від мене. Танковий снаряд влучив прямо в бліндаж, пробив накриття з кількох шарів колод, врізався в землю й не вибухнув. Це якесь диво. Бліндаж від удару обвалився, мене прикидало землею, побило колодами. Приходжу до тями, розплющую очі — темно, нічого не розумію. Я все-таки зумів вибратися з-під колод, навіть намагався ходити по позиціях. Обстріл ще не закінчився, і хлопці завели мене в інший бліндаж. А коли все стихло, евакуювали до медиків, які встановили контузію", — сказав Євген.
Загалом, починаючи із зони АТО/ООС, Євген отримав три контузії. Перші дві сталися в один день, приблизно в один час і на одному напрямку з різницею в сім років.
"Я не релігійна людина, в церкву не ходжу, але дві контузії з різницею рівно в сім років і снаряд від танка, який влучив у бліндаж і не вибухнув… Янгол-охоронець у мене точно є. Я чудово розумію, де знаходжуся, і чим це може закінчитися. Тут буває дуже важко і страшно. Бояться всі — це природно. У мене є досвід, я знаю, як поводитися в бою. І в мене є товариші, на яких можу покластися", — підсумував військовослужбовець.
