Кілька фактів про стан справ у кульовій стрільбі
Кульова стрільба в Україні регулярно дає олімпійських чемпіонів і медалістів на найвищих міжнародних змаганнях. Утім живе цей спорт за власними правилами. І якщо колись стрільба з пневматичної рушниці чи пістолета була масовим захопленням, то нині це лише прерогатива правоохоронців.
Єдиним форпостом кульової стрільби в області залишається фізкультурно-спортивне товариство «Динамо». Саме із заступником голови обласного товариства Михайлом Пантьом – наша розмова.
– Ситуація нині із власне кульовим спортом досить сутужна – розпочинає Михайло Михайлович. – Добре, що хоч правоохоронні органи зобов’язані (через особливість професії) вправлятися в стрільбі й організовувати змагання. В області залишилися фактично дві стрілкові бази, де можна проводити серйозні заходи й тренування. Федерації закарпатської немає. А ФСТ «Динамо» надто стиснене в засобах і повноваженнях, щоб якось серйозно впливати на популяризацію цього виду. І так триває вже багато років. Єдині «цивільні» спортивні стрілецькі заходи в краї – ті, що відбуваються завдяки включенню стрільби з пневматичної гвинтівки до програм різноманітних профільних (галузевих) спартакіад. У такому ракурсі (поміж медиків, членів профспілок, держслужбовців тощо) кульова стрільба залишається популярною. Змагаються навіть жінки.
– А чи пам’ятає Закарпаття кращі часи?
– Від 50-х років минулого століття стрільба була в нас спортом, який регулярно давав майстрів спорту СРСР. А таке звання тоді ой як нелегко було вибороти! Спортсмени зі Срібної землі змагалися з малокаліберними та пневматичними гвинтівками, пістолетами. Загалом від 1952 до 1979 року Закарпаття дало 18 майстрів спорту СРСР. Далі спортивні досягнення давалися все важче. А з розпадом Союзу 1991-го почався справжній занепад. По-перше, від ФСТ одразу ж забрали всю вогнепальну зброю (понад 20 одиниць): такі були складні часи, що вирішили відкласти від гріха подалі. Схожа ситуація була в усій країні. Лише деякі регіони з дуже потужною базою й традиціями (Львів, Київ, Луганськ, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса) й надалі виховують стрілків, які беруть навіть олімпійські медалі. У решті ж регіонів запустіння навіть гірше.
– Колись було багато любительських тирів, але нині й вони рідкість...
– Комерціалізація зробила свою справу. У буремні 90-і було не до тирів і розвитку спорту. І навіть тепер стрільба не вважається якимось дуже рентабельним заняттям. Тож масовість втратилася. Крім того, дуже проблематично й дорого дістати дозволи на малокаліберні гвинтівки й пістолети (на пневматику папери не потрібні). Тож комерційних і любительських тирів у краї дуже мало – на пальцях можна перерахувати...
– А як щодо професійних стрільбищ? Де нині проходять змагання і де можна потренуватися?
– Нині на Закарпатті збереглося кілька об’єктів, на яких можна влаштовувати турніри серйозного рівня. В обласному центрі залишився єдиний напівзакритий тир (на вулиці Собранецькій). Побудований він ще 1962 року. Числився за відомством ФСТ «Динамо», але тільки цього року (уявіть собі!) ми отримали на нього всі документи щодо права власності (це й так дивина, адже нинішня тенденція – радше відлучення майна від різних ФСТ. – Авт.). Це 75-метровий тир, який вогневими рубежами впирається в скалу заввишки 30 метрів. Тому за вимогами техніки безпеки там не стріляють із нарізної зброї, лише з табельної, як-от пістолета Макарова, пневматики й малокаліберок. Поряд із тиром вже сучасна споруда – «Кілерхаус»: це дерев’яна модель будинку (без даху) для тренувань спецназівців (моделювання ситуацій зі знешкодження терористів тощо). Таких у країні всього 5. Проблема з тиром у тому, що від 60-х років ніхто значних коштів туди не вкладав. Ми лише намагалися використовувати його бережливо й підтримувати в чистоті й порядку. Втім до сучасних євростандартів йому далеко.
– А чи маємо стрільбища в області?
– У селі Петрові на Виноградівщині – 100-метровий закритий тир на 5 вогневих рубежів. Можна сказати, що це єдина сучасна споруда такого типу в області. І ще одни об’єкт – відкрите стрільбище в селі Астеї Берегівського району. Там найчастіше проходять чемпіонати міліції зі стрільби, адже можна стріляти і з нарізної зброї (автомати, карабіни, снайперські гвинтівки тощо). До слова, цього року в змаганнях із багатоборства снайперів міліції взяло участь аж 17 команд. Але довгорічних лідерів – берегівців – таки з трону не посунули. В особистому заліку вже традиційно переміг Іван Гускі з Берегова. Другим став Сергій Пилип-Нагірняк зі спецпідрозділу «Беркут», який випередив Миколу Цапа з ДАІ УМВС. Варто згадати й 3 закриті невеличкі тири при районних відділах міліції у Великому Березному, Виноградові й міськвідділі Ужгорода.
– Які ще змагання приймають згадані тири?
– Правоохоронні служби проводить як низку внутрішніх турнірів (наприклад, чемпіонат МВС зі стрільби), так і міжвідомчих. На наших стрільбищах відбувалися всеукраїнські першості. І закарпатці не пасуть задніх. Приміром щодо міліційних снайперів, то маємо і переможців, і майстрів спорту (Руслан Касьянов з мукачівського міськвідділу міліції та Руслан Теребушко з Міжгірщини). Але це більше прикладна стрільба, зі специфічних (снайперських) гвинтівок. Крім того, раз на два роки організовуються всеукраїнські спартакіади серед фізкультурно-спортивних товариств, де стрільбу включено до програми. Втім тут наш край уже давненько не відзначався медалями, хоча до десятки найкращих пробиваємося регулярно. Також маємо договір із ДТСААФ, тож ледь не щотижня в тирі «Динамо» відбуваються навчання чи змагання (обласні, міські й районні) допризовної молоді.
– Чи є взагалі якісь плани, щоб популяризувати стрільбу й відновити її як вид спорту?
– Маємо тренерів, адже «Динамо» має ліцензію на навчання людей, котрі виявили бажання придбати вогнепальну зброю. Кожен наставник – спеціаліст із певного виду зброї та її використання. Тож виношуємо ідею заохочувати молодь до стрільб із пневматичної гвинтівки. Це і як спорт корисно, і може придатися в допризовному та призовному віці. Гадаю, найближчим часом домовимося зі школами, що неподалік тиру «Динамо», аби принаймні раз у місяць урок фізкультури присвячувався стрільбам. Також постало питання про започаткування стендової стрільби. Товариство мисливців «Лісовик» в угіддях неподалік Гути планує з 2011 року хоча б на аматорському рівні, як тренування, розігрів перед полюванням, влаштовувати невеличкі змагання зі стрільби по «тарілках». Втім для цього потрібні ліцензії, фінансування тощо. Тому стопроцентної гарантії, що стендова стрільба буде, дати не можемо.
