"Страх? Не знаю. Мабуть, його не існує": Історія скромного розвідника з Закарпаття (ФОТО)

1312 4

Мирослав Медвецькі, який зараз служить в одному з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Закарпаття, не вперше вдягнув піксель. В 2014 році він вступив в новостворений 4 окремий мотопіхотний батальйон, далі – служба в АТО.

Служба зв’язків з громадськістю Закарпатського ОТЦК та СП продовжує публікувати історії хоробрих воїнів, які стали на захист своєї держави.

Згадуючи 24 лютого 2022 року, Мирослав каже: «Було не до емоцій. Ми з побратимами ще 23 лютого здзвонилися й одноголосно вирішили в разі чого вставати в стрій. Тож зранку я підійшов до свого начальника і сказав, що йду, а 26-го вже їхав на Запорізький напрямок. Знову снайпер, розвідник. І знову рідний батальйон. Спочатку село Гусарка. Потім вимушені були відступити ближче до Гуляйполя».

«Як воно – бути розвідником? Що відчуваєш, коли йдеш на завдання? Постійна тривога за своїх побратимів. Не стільки за себе, як за них. Головне –сконцентруватися на завданні. Просто йдеш виконувати завдання туди, де до тебе ще ніхто не був. Тихо прийшов, тихо пішов. Звичайно, що бачив не один раз ворога в оптичний приціл, але головне, щоби ворог тебе не бачив. А ворог сильний. Пригадую, як нас засікли і коли ми вже поверталися, нас почали крити мінами... Відходиш в посадку – прильот, відходиш далі – прильот. Десь від 60 до 100 мін по нас випустили. Як вижити? Фарт. Швидко пересуватися і бути хитрим».

«Страх? Не знаю. Мабуть, його не існує. Два дні страшно, а потім звикаєш і просто виконуєш завдання.  Був у нас хлопець, який почався боятися свисту мін. Знаєте, коли щодня тебе обстрілюють, то це не дивно. Але коли починалися прильоти, я падаю, а він мене собою прикриває. Після першого поранення в підрозділі трохи лячно було кілька днів, а потім відпочили та знов до справи. Не думаєш про страх, бо треба робити свою справу».

«Як опинився на службі в ТЦК та СП? У той день, 9 травня, ми поверталися із завдання. Ходили чутки, що почали в нашому районі «зозулі» працювати – це снайпери на деревах. Так їх ще з часів російсько-фінської війни називають. Дуже небезпечні. Коли почули хлопок, подивилися один на одного. Все нормально. Нікого не зачепило. Пішли далі... Пізніше відчув: кров тече. Хлопці швидко допомогу надали. Ще хвилин 15 йшов своїм ходом, далі як побратими винесли – вже шматками пам’ятаю.

Стріляли збоку, куля зайшла під бронік. Цілили в серце, але куля пішла рикошетом, зачепила ребро, пройшла крізь шлунок і роздробила нирку. Слава богу, що я, а не хтось інший. Мені пощастило, а от іншому могло й не пощастити.  Коли на завдання йшли, завжди найбільше переживав, щоби не довелося товариша виносити».

«А знаєте?.. Поранення дало мені шанс зустріти дружину. Я ж довго лікувався, а вже в Мукачеві в шпиталі випадково зустрів її. І тепер знаю точно, за що варто боротися – за свою сім’ю та за те, щоби ніхто не бачив і не відчув того, що роблять наші вороги з людьми».


Коментарі

ЗЗ
За Закарпаття Підкарпатське

Медвецькі Мирослав реально герой. Респект і повагу йому. Бог на порятунок.

КВ
Корогод Володимир Миколайович ці

А Наполеон стверджував: Для солдата головне: витривалість і терплячість! Хробрість -- справа десята!

*
*****

Дякуємо Захисникові за кожен новий день у вільній Україні!

Ч
Чікі

Йой ті блестячі очи

Читайте також