Ужгородців намагаються переконати, що купи непотрібу на вулицях — не проблема

Акція “За чистий Ужгород” закликає мешканців міста змінити їхні стереотипи щодо сміттєвих звалищ. Зрозуміло, що ми хочемо ходити та їздити чистими вулицями міста, але цей показовий захід – капля в морі серед більш актуальних і першочергових для нас екологічних проблем. Є таке поняття – соціальна екологія, тобто чистота, комфортність для населення самого суспільства, в якому ми живемо.

В аптеках міста можуть підтвердити, що люди тепер найбільше закуповують лікарства від серця, головного болю та заспокійливі засоби. Значно зросла кількість алкоголіків та наркоманів. У нашої молоді немає майбутнього – без солідного хабара годі влаштуватися на пристойну роботу. Масовий виїзд на заробітки за кордон, напівлегальна торгівля українськими дівчатами та жінками, відсутність перспектив на гідне людини життя – ось наша реальність. Не можу не нагадати про жалюгідні зарплати освітян і лікарів, мізерні пенсії ветеранів праці на фоні високооплачуваних посадовців і народних депутатів з їхньою недоторканістю. Недавно в одній з місцевих газет було приведено суму зарплатні (295 грн), яку начебто отримує керівник митниці в нашій області. Начебто, бо, очевидно, для нього день на день не приходиться, а поняття зарплатні громадяни звикли відносити до місячного окладу працівника. Про щоденні прибутки, статки і палаци певних категорій чиновників ходять легенди. А приклад є з кого брати: національного бюджету не вистачає навіть для нашої столиці та її околиць з елітними закритими житловими зонами, не те що для якихось рядових українців (т.з. біомаси, а перед виборами – електорату), які лише путаються під ногами начальства всіх рівнів, щось жалюгідно просячи та вимагаючи. Тому спеціалісти ООН і прогнозують до 2050 року зменшення населення України до 25 млн. (у 1991 році нас було 51 млн., зараз – 46 млн.).

Але повернімось до соціальної екології. Одночасне підвищення цін на нафтопродукти, газ і електроенергію є справжнім терористичним актом проти власного народу, спланованим чи ні – але з негативним результатом. Можемо гордитися – ціни на бензин у нас такі ж, як і в Сполучених Штатах. Ще б так із зарплатами! Далі. Нам щоденно повторюють, що 95 доларів за 1тис. куб. метрів російського газу повністю задовольняють українську промисловість. Чому би не задовольняли? За офіційними даними, всі попередні роки наші металургійні та хімічні підприємства добру половину спожитого газу витрачали на випуск лівої продукції, з якої не сплачувалися податки державі і яка йшла в кишені керівників та їх спільників. А при чому тут населення країни? Наш уряд чомусь скромно мовчить, коли мова йде про газ із української землі.

У свій час екс-прем’єр Єхануров пообіцяв опублікувати прізвища власників україн-ських газових і нафтових родовищ, але “забув” про це у передвиборчому марафоні. Ніхто з простих смертних не має даних про собівартість газу з рідної землі, яка є національним багатством усього народу. Зрештою, як і про собівартість електричної енергії, яка в Україні виробляється в основному атомними електростанціями з великим надлишком. Чому населення повинно компенсувати енергопостачальникам, у тому числі і Закарпатобленерго, фантастичні так звані втрати в мережах і сприяти не менш фантастичним щорічним доходам керівників-акціонерів цієї організації при їх високих посадових окладах? До речі, в 1990 році втрати в електромережах області було менше. Якщо ціни на російський газ від нашого уряду не залежать, то чи не розумніше було б притримати ціни на електро-енергію, переорієнтувавши населення на використання електричного опалення та електричних плит за пільговими тарифами, а також ознайомити людей з можливістю використання електроенергії в нічні години за низькими цінами, як це має місце в цивілізованих країнах. Оптимальне поєднання різних типів енергоносіїв зумовило б значну економію імпортного га-зу. Очевидно, такий варіант невигідний газопостачальним ком-паніям та їх представникам у Верховній Раді й уряді. Що такий симбіоз існує, свідчить недавнє призначення пана Плачкова губернатором Одеської області, та і пан Івченко не пропаде в статусі нардепа. Вони обидва причетні до газового скандалу в Москві в січні цього року. Відомий нам пан Бойко теж поки що їздить до Москви лише з озна-йомчими візитами (звичайно, не поїздами “Укрзалізниці” за нови-ми високими цінами). Населення прекрасно розуміє, що підвищення тарифів на енергоносії неминуче призведе до неконтрольованого зростання комунальних послуг, цін на харчові продукти, одяг, товари першої необхідності. Є від чого знаходитися в стані хронічної депресії та відчаю.

Через нашу багатостраждальну область пролягають експортні магістралі енергоносіїв загальною протяжністю в тисячі кілометрів. По них експортується газ, нафта, – етилен і світлі нафтопродукти. Планується будівництво ще одного газопроводу. Про високовольтні лінії для передачі в Європу електроенергії уже і не згадую, хоча і вони займають не останнє місце в планах місцевого керівництва. Уявіть, які проблеми екологічного характеру нас чекають при пошкодженні чи природному зносі цих магістралей, бо ні резервного фонду для усунення наслідків аварій, ні взагалі жодного прибутку від транзитних послуг населення Закарпаття не має. Не хочу також тут акцентувати увагу читачів на жахливих минулих і майбутніх збитках нашого краю від санкціонованого варварського вирубування лісів, яке сором’язливо називають в ОДА санітарною чисткою.

Повернемося до нашого міста. Екологічне забруднення довкілля не обмежується наявністю в контейнерах і біля них побутового сміття. Існують набагато небезпечніші для здоров’я людей види забруднень, які постійно активно руйнують наші організми – забруднене повітря, шумове та електромагнітне забруднення. Про високий вміст у міському повітрі канцерогенних домішок, які в десятки разів перевищують гранично допустимі концентрації, санепідеміологічна служба міста неодноразово повідомляла в пресі. Основне джерело такого забруднення – транспорт і окремі промислові підприємства. З цим лихом відповідні служби борються, хоча і з низькою ефективністю. Гіршою є ситуація з шумовим забрудненням. Шум від транспортних засобів на автомагістралях міста, від вентиляторів на промислових підприємствах, магазинах, приватних фірмах тощо діє на людські організми безперервно протягом діб, місяців, років. Особливу небезпеку шумове забруднення становить для дітей і людей похилого віку. Ось перелік найбільш поширених захворювань, зумовлених шумовим фактором: захворювання серцево-судинної, центральної та вегетативної нервових систем, бага-тьох шлункових захворювань (виразка шлунку, гастрит тощо), головного болю, підвищення кров’яного тиску, погіршення пам’яті збільшення рівня адреналіну в крові, туговухості, виникнення стресового стану, зниження працездатності. Спитаєте, чи дійсно в місті є такі райони? Так, є. Для прикладу візьмемо житловий мікрорайон по вулицях Закарпатська, Павлова, Гарайди поблизу цегельного заводу. Мешканці цього мікрорайону неодноразово зверталися з листами до влади про шкідливість цього підприємства для населення та необхідність його перенесення за місто. Ще в 90-их роках минулого століття Ужгородський міськвиконком прийняв рішення про доцільність такого перенесення заводу за межі міста і просив облвиконком виділити для цього відповідне фінансування! Рівень шуму, який створюють вентилятори, що встановлені за межами цеху по периметру цегельного заводу, не піддається жодній класифікації. Особливо це нестерпно в нічний час, що є грубим порушенням відповідного закону України про боротьбу з шумом. Якщо ж сюди додати шуми різного характеру від несправного старого конвеєра для подачі глини, що розташований вздовж паркану по всій довжині території заводу, викиди в повітря шкідливих домішок відпрацьованого газу, щоденні димові за-віси від потужних самоскидів, що розвозять цеглу і додатково псують асфальтне покриття, то можете уявити всі муки, які терплять мешканці мік-рорайону в центрі Ужгорода від такого сусідства. Таке враження, що ні керівництво цегельного заводу, ні відповідні служби не мають, або не хочуть мати уявлення про необхідність Екологічного паспорту цього підприємства, в якому згідно існуючого законодавства необхідно вказати на ступінь небезпеки його діяльності для довкілля, зокрема повинні бути проведені заміри по всьому периметру заводу рівня шумів і концентрації шкідливих промислових викидів, а у випадку їх перевищення над нормами (особливо у нічний час) завод повинен бути закритий до усунення його небезпеки для населення.

І, нарешті, електромагнітне забруднення. Широке використання в побуті телевізорів, комп’ютерів, мікрохвильових печей і, звичайно, мобільних телефонів становить сховану загрозу для людського організму. У пресі неодноразово появлялися публікації про пониження рівня імунітету, погіршення гостроти зору та виникнення ряду інших захворювань у людей під впливом електромагнітного випромінювання, яке має акумулюючу дію. Звичайно, ми можемо обмежити тривалість дії на нас побутової техніки, але перед шкідливою дією різного роду ретрансляторів, яких сотнями встановлено в густозаселених мікрора-йонах міста, ми безсилі. Щоб перевірити наявність рівня електромагнітного забруднення у вашому житлі, досить після другої години ночі увімкнути ваш кишеньковий чи переносний радіо-приймач на середніх хвилях (АМ). Високий рівень шумів і радіоперешкод свідчитиме про електромагнітне забруднення ефіру. Інколи навіть у вечірній час ці ретранслятори створюють тривалі суттєві перешкоди для телебачення. У нас є спеціальна служба по боротьбі з радіо- та телеперешкодами, яка відноситься до Державної інспекції зв’язку, але вона працює, як і всі інші державні служби – ситуативно. Результати перевірок ця служба, на жаль, не публікує.

Ми повинні зрозуміти, що наше здоров’я і здоров’я наших дітей у наших руках. Для держави, на жаль, воно ще не стало національним багатством. Збережемо його, бо хворіти в теперішніх умовах ми не маємо права. Але ми повинні боротися за право проживання в екологічно чистому довкіллі, постійно нагадуючи про це органам влади, санепідемстанціям, Державному обласному управлінню з екології та природних ресурсів, чотирьом партіям екологічного спрямування, які раптово припинили свою бурхливу політичну діяльність після весняних виборів до Верховної Ради. Борімося, поборемо!

Василь Братко, Ужгород

Трибуна