Видання "Суспільне Закарпаття" опублікувало інтерв'ю з Осипом Лободою, який з 1975 року працював на Закарпатському радіо. А з 2005 до 2011 років був його головним редактором. Далі текст автора без змін.
16 листопада Українське Радіо відзначає 100-річчя від дня створення. Сто років тому перший ефір відбувся у Харкові. З першої передачі до сьогодні Українське Радіо мовить українською мовою, пише Суспільне Закарпаття.
До річниці Суспільне поспілкувалося з Осипом Лободою, який з 1975 року працював на Закарпатському радіо. А з 2005 до 2011 років був його головним редактором.
"Я прийшов працювати на радіо у 1975 році. На той час радіо на Закарпатті працювало вже 30 років. Офіційно воно в області запрацювало 1945 року", — розповів Осип Лобода.
За його словами, до 1967 року радіо на Закарпатті було на висоті, бо тоді запрацювала телестудія і радіо відійшло на другий план.
"На той момент у 70-80-ті роки на радіо працювати 30 людей. Ми мали вихід зранку з новинами наживо. Були диктори — Михайло Якимчук, Марта Павленко, Борис Дерда і Вікторія Окаль. На жаль, вони вже в тих світах, але голоси їхні десь там на плівках позалишалися. Наживо звучали новини, вже потім перейшли на записи, на плівку", — говорить Осип Лобода.
У роботі дикторів траплялися і ляпи: "Ми кожного разу, коли збиралися перед 16 листопада, слухали й сміялися, бо це неймовірно. Там і слова плутали й переінакшували. Це було життя".
Робота на радіо за часів СРСР
"Я потрапив у редакцію пропаганди. Це дуже серйозно, це була опора комуністичної партії на радіо. На щастя, мені довелося робити програми не дуже пов'язані з тою пропагандою. Я робив передачу "Захід зблизька". Це люди їхали за кордон і ми вишукували, випитували, а що там такого поганого. Для нас це був "темний ліс". Ми випитували, яке життя за кордон і десь порівнювали. Хоча на той момент якогось сумніву, що в нас погано не було, — пояснює Осип Лобода.
Він згадує, як в ті роки працювала цензура: "1982-1983 роки була річниця Голодомору в Україні — 50 років. Ми записували передачу, де говорили, що це була посуха і неврожай, але з нею все одно мали йти до Служби безпеки. Це стосувалося і релігійних передач. Була людина, яка все це читала і видавала дозвіл. Не було такого, щоб не дозволили. У нас вже працював внутрішній цензор".
"Після того, як ти написав, як прочитав старший редактор, як прочитав головний редактор, прочитав голова комітету, треба було, щоб ще і цензор прочитав. А там таке було, що зараз смішно. Якщо місто з населенням понад 50 тисяч людей, не можна було називати. Я й досі не збагну, чому не можна було. Найбільша біда була, коли слухали і догани давали, не лише автору, а й керівникові. Мовляв, у вас такі несерйозні працівники", — говорить Осип Лобода.
Робота у 1989-1991 роках
"Найцікавіше було з 1989 до 1991 року. Чому? Україна до 1989 спала. Бурхливе було суспільне життя у Прибалтиці, у Грузії. То в нас було тихо-спокійно. Але отак, як збирається вибухнути вулкан, отак було в нас. І у 1989 році почалися мітинги. Особливо це відбувалося на стадіоні нинішнього Підзамкового парку", — розповів Осип Лобода.
За його словами, найяскравішою подією тих часів на Закарпатті було будівництво Пістрялівської радіолокаційної станції.
"Коли закарпатці виступили проти будівництва, тому що ця станція мала такі параметри, що вона проглядала простір аж до Південної Америки. Вчені казали, що це дуже небезпечно. Тоді люди збунтувалися, піднялося на ноги все Закарпаття", — розповів радійник.
Він каже, що найпам'ятнішим був мітинг біля нинішньої будівлі Закарпатські ОВА.
"Я там стою, майже прямий репортаж. Читаю надписи на транспарантах, на плакатах. Кажу, що тут багато синьо-жовтих прапорів. Прийшов, розшифрував і поклав головному редактору. І він викреслює і про прапори, і про транспаранти. Все. А я його питаю: "А вам колись не буде соромно за те, що ви так робите?". Знову ж таки, це сидів внутрішній цензор, ця людина росла при тому, що того не можна. Він каже: "Який синьо-жовтий прапор, коли його ще офіційно не затвердили?" Там був плакат, на якому написано: "Владу геть".
За словами Осипа Лободи, мітинги тоді проводили майже кожного тижня, аж до липня 1990 року, коли була прийнята "Декларація про державний суверенітет України". На той час їх позбавили цензури.
"А вже 1991 року були вибори. І чому тоді ми не вибрали Чорновола президентом. Це були наслідки ще радянської пропаганди. Пропаганда працює і тепер", — говорить Осип Лобода.
За його словами, у 1991 році він щотижня робив експрес-опитування людей по актуальних темах. "Я з мікрофоном до людей і, думаєте, багато людей хотіло відповідати на мої питання? Всі бігли, були зайняті. В нас люди були самі внутрішньо цензуровані".
Листи з Індійського океану
За словами Осипа Лободи, після подій у Пістрялові на радіо прийшло дуже багато листів з усіх районів Закарпаття.
"Бо я звернувся: "Хто має свою думку — пишіть". Шкода, що в нас не було інтерактивного спілкування. Чому не зробили, я не знаю?"
Осип Лобода згадує:
"Писали листи. Був ще один прикрий момент. Коли я прийшов на радіо працювати, ми вмикались на середніх хвилях. Я на Львівщині слухав Закарпатське радіо. І тоді приходили листи з Індійського океану, де наші моряки плавали. А потім нас позбавили середніх хвиль (це було у 80-х), бо невигідно".
Чи впізнавали за голосом?
"Іду я на дачу і чую ззаду голос: "О, я тепер знаю, хто такий Лобода. Я то я все його чую, а який він є не знаю". Повертаюся — ідуть дві жінки. Чули голос і впізнавали. Людина істота суспільна, вони хочуть слухати, вони хочуть говорити", — говорить Осип Лобода.
Осип Лобода вважає, що радіо з роками втрачає свою популярність серед людей: "Раніше я прокидався, йшов на кухню, включав радіо. Раніше будували будинки з лініями для проводового радіо. Тепер ні в одному немає".
