30 жовтня свою 96-ту золоту осінь у колі родини зустрів житель с. Холмок, що на Ужгородщині, Михайло Сабов. До речі, це найстарший житель села. До вітань, які довгожитель отримав від рідних та близьких, долучаються і «Новини Закарпаття».
Михайло Сабов народився 1912 року у селі Тур’яПасіка Перечинського району в селянській родині. Молодою померла його ненька, невдовзі відійшов у вічність і батько. Юнак зостався за матір та батька молодшим братам і сестрам. Аби заробити якусь копійчину, пішов батракувати — копав тунелі для поїздів у Словаччині. На його долю випали і воєнні лихоліття, і складні післявоєнні роки. Служив у румунській, угорській та радянській арміях.
Його сім’я жила дуже важко. Тож у пошуках кращого життя після війни із дружиною та сином переїхали в Холмок, оскільки тут землі родючіші, ніж на Перечинщині, тож жити було легше.
У кінці 40-х працював у місцевій раді землеміром, завклубом. Відтак з 1953 року 15 років був секретарем сільської ради Холмока. З 1968-го і до виходу на пенсію трудився на Ужгородському машинобудівному заводі. Пенсіонером певний час працював у колгоспі ім. Горького.
Після смерті дружини з 1992 року Михайло Васильович живе сам. На здоров’я особливо не скаржиться, хіба що вже погано чує і бачить. Любить і поспілкуватися, і поспівати, розповідає його син, 67-річний Мирон. Хоч і важко старенькому, однак ні з ким жити не хоче, мовляв, не бажає нікого обтяжувати (живе в іншому кінці села). Ще й тепер тримає ґаздівство — має дві кози та кури. Власноруч ще робить для себе вино та самогон.
У чому ж рецепт довголіття батька, поцікавилися у його невістки Галини Мирославівни. «Можливо, у тому, що ніколи не переїдав, щодня пив червоне вино, але в усьому знав міру». Дідусь, на щастя, ніколи не хворів. Та й тиск має ідеальний — 120 на 80.
Усі нащадки дуже шанують старенького, піклуються про нього (має сина, двох онуків, двох правнуків). Пенсія – невелика. Хоч десятки років працював на державу, ані це, ані його поважний вік не спонукають представників влади замислитися, що чоловік заслуговує на більшу увагу та повагу.
На завершення поцікавилися, чи ходив пан Михайло голосувати? Не був, тому що до виборчої дільниці важко самому дійти, до того ж погано бачить. Але дуже переживає, що не зміг виконати свій громадянський обов’язок. Каже, що ніхто навіть із місцевої влади не поклопотав, аби якимось чином вирішити цю проблему.
