Деякі сім’ї з радістю приймають під свою опіку покинутих напризволяще дітей. Засоби масової інформації активно пропагують створення таких родинних відносин, адже ми повинні зрозуміти, що настав час творити гуманне, цивілізоване суспільство. Відтак у рамках актуалізації будинків сімейного типу на Берегівщині у березні 2012 року за ініціативою першого заступника міського голови Ольги Бізілі був створений Центр соціальних служб для сімей, дітей та молоді, очільником якого признавчено Ярослава Олексина. На сьогодні будинок сімейного типу родини Іллошваїв “Веселка” покищо єдиний у нашому місті. 

 

Як важливо, щоби хтось завжди був поряд, підтримав, допоміг. Мама й тато – це ті люди, які ніколи не залишать у біді, віддадуть останнє, аби їхнє чадо було щасливим. На жаль,  є й такі батьки,  що нехтують подарунком від Бога, а тому залишають своїх  крихіток напризволяще. Зазвичай їх не цікавить подальша доля дітей, тож малята потрапляють в інтернати, де, попри всі старання вихователів,  не отримують належного батьківського тепла. Будинки сімейного типу – шанс для дітей виховуватися у повноцінній родині.

 

Свою історію щасливого співіснування вже понад десять років тому почала писати родина Іллошваїв. Марія Золтанівна та Отілла Арноштович виховували трьох своїх діток: Отіллу, Генріетту й Даніела. У реформатській церкві, яку вони відвідували щосуботи, усі говорили про хлоп’я, якому зробили операцію на ноги. Тепер потрібні були люди, які б могли про нього дбати. Ініціатором у цій благородній справі спершу була Марія, а люблячий чоловік Отілла просто не зміг їй відмовити – так у сім'ї Іллошваїв з'явився перший прийомний син Степан. За таку милосердну справу голландська благодійна організація подарувала родині будинок на вул. Арань Яноша, 114 (на фото). З часом турботливі батьки, які вже виховували чотирьох (3-х своїх і одного прийомного) дітей, зрозуміли, що прагнуть й надалі робити щасливими бездомну малечу. Тому виникла ідея взяти Лоціка (1996 р.н.), Юлія (1998 р.н.), Вікторію (1997 р.н.), Андора (1999 р.н.), Світланку (2002 р.н.), Золтана (2006 р.н.) та Івана (2006 р.н.). На мою думку, найбільш зворушливою була історія з останнім із прийомних діточок – Іваном.

 

Приїхавши до Свалявського дитбудинку, Марія та Отілло не відразу змогли зробити свій вибір, отож повернулися додому ні з чим. Можливо, вирішили трохи почекати, адже часом сама ситуація підказує правильне рішення. Аж ось вночі Марії Золтанівні сниться, як крихітне біляве маля проситься до неї на руки, аж слізоньки з його очей ллються. Марія розповідає, що кілька разів прокидалася, але цей сон не полишав її. Уже зрання, не вагаючись ані хвилини та довірившись материнському інстинкту Марії, майбутні батьки подалися за своїм маленьким щастям у Сваляву. Його, зовсім крихітного, однолітнього на той час хлопчика, виховують уже протягом шести років.   

 

Усі прийняті раніше закони про допомогу батькам-вихователям прийомних дітей значною мірою не допомагали сім'ї Іллошвай. Постійна їх реформація потребувала нових документів, створювала нові умови та критерії. Відчутне покращення фінансової бази відбулося лише в 2006 р. Тоді ж увійшло в дію рішення про виплату батькам-вихователям 35 % від загальної суми, виділеної на дітей, а також два прожиткові мінімуми на одного вихованця і безкоштовне соціальне страхування. 

 

Відрадно, що багатодітна родина, яка й справді створила усі умови, аби їхні рідні та прийомні діти були щасливими, доглянутими, не залишилася осторонь визнання. У травні 2008 р. Марія Іллошвай була нагороджена почесним дипломом та орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня, а Отілло Арноштович – відзнакою "За сумлінне батьківство". 

 

Сьогодні велика родина Іллошваїв мріє про мікроавтобус, адже інколи хочеться виїхати усією сім’єю на природу, показати дітям інші міста, можливо, навіть гуртом побувати за кордоном. Також у найближчих планах – оформлення дітлахам закордонних паспортів, аби їздити до старшого брата Отілли в Угорщину, який там здобуває освіту. Від різних літніх путівок для дітей батьки відмовилися, мовляв, поодинці їх  нікуди не відпустять, найкращий відпочинок  – усією сім'єю.

 

Після відвідин будинку Іллошваїв “Веселка” я довго розповідала їхню історію рідним, друзям. Мене вразило те, наскільки добрим і чистим повинне бути серце батьків, щоби прийняти і виховувати таку кількість діточок, доля яких могла бути зовсім іншою. Приємною є атмосфера у їхньому будинку: старші допомагають молодшим, діти цілують батьків, приходячи зі школи, а ще цінують працю один одного. Відрадно, що в державі живуть люди, які є зразком милосердя і самовідданості.