Ведучий програми «ВусоЛапоХвiст» у захваті від закарпатського глядача
Закарпатський режисер Олег Мельничук заводить свої старенькі «Жигулі» і ми їдемо за Олександром Яремою, який уже декілька годин «відмокає» у берегівському термальному басейні. «До автобуса всього дві години, а ще треба і пообідати», – підганяє Олег. Він збирається разом з угорським театром до Будапешта на гастролі, а Сашко має встигнути на київський потяг – додому, монтувати чергову телепрограму «ВусоЛапоХвiст», яка вже упродовж декількох років є улюбленою для багатьох дорослих і малят.
Ярема задоволений: напередодні він грав Башмачкіна у виставі «Шинель», яка відкривала міжнародний фестиваль етнічних театрів «Етно-Діа-Сфера» у Мукачеві. Звідти привезли почесний приз і купу позитивних емоцій.
– Закарпаття дуже люблю. Хотілося б частіше сюди приїжджати. Гори, чисте повітря, дивовижний басейн у Берегові – усе це нестримно вабить! От, наприклад, ще кілька годин тому був втомлений, бо сиділи після вистави аж до четвертої ранку, розмовляли про життя... Та, скупавшись у басейні, знову мов огірок!
Кар’єра ведучого й актора
– Спочатку було музичне училище в Херсоні, потім Київський інститут імені Карпенка-Карого, а після цього я надовго «прописався» у столичному Театрі юного глядача (ТЮГ) на Липках.
На телебаченні вперше засвітився у програмі «Мамаду», а потім уже подався до собачок і кішок – у «ВусоЛапоХвiст». Потрапив сюди практично випадково, не тому, що я такий знавець цієї тематики – просто зателефонували до театру, запросили на проби... Навіть не думав, що передача про «вуса і лапи» стане такою популярною. Щотижня присилають нам багато сюжетів. Шкода, що більшість із них дещо однотипні. А для ефіру потрібна якась родзинка. Тому раджу всім фіксувати по-справжньому цікаві сюжети. А все інше – музична обробка, коментарі – за нами.
На жаль, сам я домашніх тварин не тримаю, бо не встигаю за ними доглядати. Усі наші чотириногі улюбленці живуть у бабусі в селі на Херсонщині. Особливо ми з донькою любимо собаку Тузика і дуже вередливого кота. У передачі їх ще не було, бо цього не заслужили. А ось у Берегові знайшов чудового актора! Він точно стане учасником програми. В Олега (Мельничука) у дворі живе Дзиґа – дивовижний пес. Уяви: береш камінець, кидаєш – і він приносить, кладе біля тебе і чекає, і дивиться... Всі зуби вже собі стесав, бо діти те й роблять, що ганяють його постійно. Мені вже й самому набридло кидати камінці. Тоді Дзиґа сам починає їх приносити...
Такий собі лікар Хаус
– Криза, на жаль, торкнулася і нашої передачі. Деякий час людям не платили за відеосюжети. В інтернеті ціла дискусія розгорнулася: адже Ярема обіцяв – і не дотримав свого слова! Тепер ніби все налагодилось... Хоча для більшості головне, аби його улюбленця показали на екрані.
Наразі міркуємо, як трохи змінити формат. Вже спробували знімати тваринок «наживо». Я гратиму такого собі лікаря Хауса у зоолікарні. Матиму двох помічникаів – мавпочку і дикобраза. Проте, насправді важко виявилося вказувати тваринам, як їм грати.
Мене часто впізнають на вулиці, особливо діти. Їм здається, що я великий фахівець у світі тварин. І Максим, син Олега, мене запитує: «Дядя Саша, а ви мені рукою махаєте, коли я передачу дивлюся?» Звісно, кажу, тобі.
У мене чудова сім’я – донька Настя, яка закінчує школу, дуже гарно співає, і дружина. Саме вони мої найбільші критики, завжди їм щось не подобається (сміється. – Авт). Але я не ображаюся.
У житті я не такий, як на сцені
– Театр – моє основне місце роботи. Однак у фінансовому плані виходить, що не основне. Бо інакше ніяк не прожити у Києві. У театрі ніколи не було легко. Тому всі актори десь підробляють, переважно знімаючись у серіалах. Мене, зокрема, можна побачити у багатьох телефільмах, наприклад, «Дві сторони однієї Анни» (з Емануїлом Віторганом та Людмилою Чурсіною), «Єфросинія»... Тобто, якщо фейс підходить – запрошують.
Ну, а всіх обдарованих дітей попереджаю: за акторські гроші в Україні машини і квартири купити неможливо. Для цього потрібно бути дуже «крутим» актором.
До речі, багато хто цікавиться, чи я у житті такий, як на сцені? Абсолютно різний. Якщо мене вивести з рівноваги, то можу бути страшним холериком! Але це рідко буває.
Загалом, мене всі сприймають лише як комедійного актора. Хоча часом трапляються і драматичні ролі. Наприклад, у «Шинелі», яку поставив Олег Мельничук. Він, до речі, мій однокурсник. Просто життя нас «розлучило». Я залишився у столиці, а його «занесло» у закарпатське Берегово, працює тут у театрі.
Із дітьми-глядачами насправді дуже важко працювати. Вони ж кричать, репетують, часом абсолютно некеровані. А ось на «Шинелі» чомусь сидять тихенько – все-таки це «дорослий» твір, але вдалося його зробити сучасним і зацікавити наше підростаюче покоління. Може, в них щось у голові відбувається під час вистави...
Олег Мельничук запропонував мені роль Башмачкіна ще два роки тому. Але я весь час відмовлявся, бо вважав, що це не моє амплуа. Та мій товариш виявився настирливим...
До речі, найкращий «мій» глядач – у Мукачеві. А ще вразило саме приміщення театру – таке казкове, дуже домашнє, але й справжнє... Зі сцени добре бачиш глядача, чудова акустика. Загалом, вистава тут пройшла чудово, ми всі отримали велике задоволення. Після показу нас ще довго не відпускали зі сцени. Свої враження висловив і мер міста над Латорицею Золтан Ленд’єл. Він сказав: «Гоголь справді писав про наш час...» Значить, щось таки зачепило... А Мукачево мені давно вже припало до душі, ще коли тут знімався у китайському фільмі «Овід».
А своїм маленьким закарпатським шанувальникам бажаю одного: тримати хвіст пістолетом. І обов’язково доглядати за своїми тваринками, аби їм удома жилося не гірше, ніж десь на волі.
