Щодень наше суспільство вбивають хвороби. І якщо проблема ВІЛ СНІДу набула широкого розголосу, то таке захворювання, як туберкульоз, обговорюється дуже рідко.
Хвороба бідних
На сьогодні вона нависла реальною загрозою над усім людством загалом і над Україною зокрема. Варто тільки згадати, що кількість хворих на туберкульоз у світі дійшла до позначки 60 млн. і невпинно зростає, збільшуючись щорічно на 10 млн. Закономірно, що в 1993 році туберкульоз було визнано глобальною проблемою.
Щодо ситуації в Україні, то вона почала серйозно погіршуватися ще з 1990 року,за п'ять років хвороба набула масштабів епідемії, яка триває до сьогодні. За цей період захворюваність туберкульозом в Україні зросла майже у 2,5 раза, а смертність — ще більше. У 2005 році рівень захворюваності по Україні складав 84,1 на 100 тисяч населення, а смертність — 25,6 на 100 тисяч населення. Така ситуація в країні, за словами головного фтизіатра Закарпаття, генерального директора обласного територіально-медичного об'єднання «Фтизіатрія» Василя Скрипа зумовлена, перш за все, соціальними та матеріальними проблемами: «Туберкульоз — це хвороба бідних, тому головним завданням держави є покращення умов життя найбідніших соціальних верств населення».
Щоб зрозуміти масштаби проблеми, варто розглянути її детальніше на прикладі однієї області, в нашому випадку Закарпаття. За даними інформаційно-аналітичного кабінету ОКТМО «Фтизіатрія», захворюваність на туберкульоз у нашій області за останні роки є стабільною, і її рівень тут значно нижчий за середній по Україні. У 2008 році кількість випадків вперше діагностованого туберкульозу на Закарпатті становила 60 випадків на 100 тисяч населення, у 2009 році — 60,3 випадка на 100 тисяч населення. Соціальна структура хворих з вперше діагностованим туберкульозом є також незмінною і прогнозованою — як уже зазначалось раніше, це здебільшого соціально незахищені верстви населення, зокрема відсоток непрацюючих працездатного віку склав 66,3. Щодо гендерного поділу, то тут лідирують особи чоловічої статі — 72,3%. Однією з проблем захворюваності в Закарпатській області є також схильність деяких етнічних груп до хвороби, до прикладу ромів, що становлять 2% від населення області. Це зумовлено незадовільними умовами життя, постійними міграціями та часто асоціальною поведінкою.
Проблеми лікування
Як би там не було, але туберкульоз — виліковна хвороба, звичайно, за умови вчасного надання медичної допомоги. За даними когортного аналізу результатів лікування хворих з вперше діагностованим туберкульозом, відсоток вилікуваних осіб складає 79%. Важливими складовими цього питання є не тільки успішне лікування, а також попередження та виявлення хвороби. Профілактика хвороби складається з цілого комплексу заходів, що проводяться з народження. За інформацією завідуючої інформаційно-аналітичним кабінетом ОКТМО «Фтизіатрія», лікаря-фтизіатра Любові Марковцій, профілактика туберкульозу починається з народження — протитуберкульозна вакцина БЦЖ дозволяє знизити захворюваність та інфікування дітей. Для раннього виявлення та своєчасного лікування туберкульозу проводяться профілактичні огляди: серед дітей — щорічна туберкулінодіагностика як метод виявлення хворих на туберкульоз та дітей із групи підвищеного ризику захворювання на туберкульоз, серед дорослих — профілактичне рентгенофлюорографічне обстежння 1 раз на два роки. Але серед осіб з медичних та соціальних груп ризику проводиться обов’язкове щорічне профілактичне рентгенофлюорографічне обстеження.
Якщо щодо профілактики туберкульозу особливих зауважень не виникає (це все-таки питання особистої волі кожної людини), то лікування хворих має цілу низку проблем та невирішених питань, перше і найголовніше з яких — ізоляція хворих з відкритою формою захворювання. Як пояснила Любов Марковцій, «для попередження поширення туберкульозу серед населення всі хворі-бактеріовиділювачі ізолюються для лікування у спеціалізовані протитуберкульозні стаціонари, де перебувають упродовж всього періоду бактеріовиділення». Але Любов Юріївна визнає, що бували випадки, коли з певних причин хворі переривали стаціонарне лікування (як правило, це особи з асоціальною поведінкою, представники ромів). У такому разі працівники протитуберкульозної служби відвідували їх удома, проводили роз’яснювальну роботу щодо необхідності лікування, повертали хворих у протитуберкульозний стаціонар. В українському законодавстві передбачена можливість притягнення до лікування за рішенням суду (ось де, здавалося б, вирішення проблеми). Але за останні два роки таких випадків було аж… чотири.
Вирішенню цієї проблеми допомогли б лікарні закритого типу, які хворим було б заборонено покидати. Василь Скрип на це каже, що закладів закритого типу на сьогодні в Україні не існує, і це дозволяє хворим на відкриту форму туберкульозу покидати стаціонар. Є проект постанови Кабінету Міністрів України щодо їх створення, однак кінцевого рішення не прийнято.
З надією в майбутнє
Але не все так погано. Щодо нашої області, то безумовним плюсом є повне забезпечення протитуберкульозних закладів висококваліфікованими фахівцями, препаратами та обладнанням (у 2006—2008 роках за кошти державного бюджету в рамках цільової програми для області було придбано рентгенологічне обладнання, пересувні ФГ-апарати, лабораторне обладнання для діагностики туберкульозу). Не викликає серйозних заперечень і державна політика щодо захворювання. Так, Законом України від 8.02.07 №658-V затверджена загальнодержавна програма протидії захворюванню на туберкульоз у 2007—2011 роках. За кошти державного бюджету в її рамках тільки на 2010 рік була передбачена закупівля спецпрепаратів для лікування хворих на туберкульоз Закарпатської області на загальну суму близько 4 млн. грн. Ще 2975 тис. грн. на ці ж цілі було закладено в обласному бюджеті.
«Я кардинальних недоліків у державній політиці у цій сфері не бачу. У нас є програма боротьби з туберкульозом, і вона виконується майже повністю. Однак не все фінансується стовідсотково. Це стосується і медикаментозного забезпечення, і самих закладів охорони здоров’я, їх матеріально-технічного рівня і тощо», — каже Василь Скрип.
Насамкінець поцікавилася у лікаря-фтизіатра Любові Марковцій тим, куди, так би мовити, рухається туберкульоз. З її слів, у динаміці вікової структури хворих з уперше діагностованим туберкульозом за останні три роки відзначається помірна тенденція до «постаріння» туберкульозу, тобто виявлення його в осіб більш старшого віку (солідного працездатного віку). А це є прогностично сприятливим показником в епідеміологічному плані і вказує на спад епідемії.
