14 лютого центр закарпатського гумору і найвідоміша корчма-музей України «Деца у Нотаря» святкує 15 років з оригінальною програмою

Цього дня для Вас:

• Накривають святковий стіл (за гроші)
• Виступає група "BALET BOMBA" (за гроші)
• Шоу колективу еротичного караоке "ТРИПОСТО" під живу музику (за гроші)
• Танці-поламанці, доки не приїде бобик із горотдєла (за гроші)

Разом грошей - 80 грн.

Початок о 19;00

Художня програма з 20:00.

Історія корчми-музею "Деца у нотаря"

1 лютого 1995 року корчма-музей "Деца у нотаря" відкрилась, як ресторан етнографічного спрямування.

Перший на Закарпатті, а в Україні — другий.  Автором ідеї і засновником став Павло Чучка — приватний підприємець, а ще — мовознавець і письменник. Ще в 1973 році останній під Києвом побачив корчму "Хата Карася", "сфотографував" її очима і через роки трансформував побачене у власний ресторанний етноваріант — "Деца у нотаря". Форма корчми-музею сподобалася П.Чучці своєю самодостатністю: рекламою притягуєш сюди відвідувачів, даєш їм якісну смачну їжу, спокійне середовище для її споживання,  потрібну гігієну, додаткові фактори для продукування в собі радості життя.

Засновнику вірилося, що в середині 90-х років на фоні ще не закритих "Вишеньок", "Ромашок", "Шайб" корчма-музей справить на загал приємне враження. Тому вже й назвою треба було створити ефект притягальності до свого культурно-розважального закладу на окраїні Ужгорода. В назві, як сказав один із відвідувачів, було багато незрозумілого, але "вона бадьорила". Тобто був створений силою фантазії засновника П.Чучки ефект незвичайності вже самим найменуванням корчми-музею. Перекласти  її з русинської говірки можна було, як "Сто грам у війта", чи "Сто грамів у нотаріуса". Хоча було в назви й історичне підгрунтя. Будинок, де розмістився ресторан після свого народження, збудували угорці в 1940 році, знаходився тут так званий "нотарський уряд", який займався планомірною мадяризацією місцевого населення. Батько Павла Чучки, тепер відомий у світі професор-мовознавець, повз цей нотарський уряд ходив із рідного села Баранинці до школи в Ужгороді. Тут жив у парку великий королівський олень, якому майбутній татко засновника корчми-музею давав свої сніданки. Відтак у цьому будинку совдепівські структури міняли одна одну, поки будинок не прийшов в аварійний стан. Його й викупив за значну суму П.Чучка під оренду.

Втім, ці нюанси для туриста неважливі. Незвичним було попервах, що першим у Закарпатті засновник відновив у повсякденному вжитку назву "корчма". Але тепер їх уже багато. І цим не здивуєш. Уперше тут сплели в закладі громадського харчування тини. Вуличний простір був оригінально затінений військовими маскувальними сітками. Від них робилася тінь, поки не виросли природні верби з юних саджанців. Оригінальність рішень часто-густо диктувалася мізерністю стартового капіталу. Старі лади — поєднання дивана з скринею — вимінювалися по навколишніх селах на цибулю, картоплю, капусту. Вони склали основу ретро-стилю початкового варіанту корчми-музею. Столи були виготовлені під темно-коричневий колір встановлених лад. З інтересу до незвичного інтер’єру тут почали збиратись і молоді люди, і старші, які пам’ятали старі закарпатські інтер’єри. Колись в лади жінкам замолоду складали посаг, а чоловіки змалку тримали там свою шкільну форму, книжки, інші необхідні речі, дорослі — гроші, сигарети, документи.

Словом, різними подібними атрибутами було створено враження повної автентичності "Деци у нотаря". Освоєння дальшої території відбувалося за моделлю, яку застосовує релігія. Церква ж включає  в роботу всі твої рецептори: слух (акустика), нюх (ладан), смак (винце, проскури), зір (золоті обрамки, іконостаси, малюнки, візантійські гаптовані костюми), мислення (враження від споглядання книги на пергаменті, на яку пішло триста телят).  Освоювався пустир ресторанної території  під гаслом: "Дурні в "Децу" не приходять!"

Так з’явився сатиричний цвинтар. Після нього з’явилася перероблена галерея відомих картин. Пов’язана вона, за спільною домовленістю, з пивною фірмою "Оболонь". Та поряд із цим "тусувалися" повсюди різні різнощі — Івасики-вогнегасики, які пісяють пивом, зачакловані ключі від туалетів, які затято не хочуть зніматися з гвіздка в час, коли дуже хочеться, різні кабінки типу "для жінок, які відчувають себе чоловіками", "для жінок, які відчувають себе незайманими" тощо. Прийшовши в "Децу у нотаря" турист плаче тричі. Перший раз з жалю, чому він не побував тут раніше. Вдруге, коли забув узяти із собою фотоапарат. А втретє від болю, що так швидко потрібно повертатися додому.

Час туриста  ощадиться тим, що тут водночас і попоїси, і дізнаєшся про всі характерні особливості Ужгорода й Закарпаття в цілому. Все це робиться легко, непомітно й весело. Навіть цвинтар тут неймовірно веселий. Тому і йдуть сюди люди.

А, якщо подивитися з ділового боку, то в корчмі-музеї витримане оптимальне співвідношення кількості посадочних місць, затишних кутків у туалетах, конфорок на кухні, парковочних місць для автомобілістів. Цей баланс тут постійно відстежується, щоб у відвідувача не виникало враження стисненості іншими відвідувачами, аби він почував себе вільно й невимушено. Крім цього, це сприяє оперативності роботи, активній пропускній здатності корчми-музею. Остання на сьогодні відповідає всім сучасним вимогам. Нині в ресторані — 500 посадочних місць. За годину легко й граціозно обслуговуються 100-150 чоловік.

Тут ніхто не дихає тобі в потилицю, що створює враження перебування на пікніку десь на природі. Для тих, хто хоче більше видимого диму і вогню, передбачений "Бограч-бар". Там постійно горить, димить і апетитно кипить, а ще весь час носять сливовицю. Бограч з котла можна самому набрати, а офіціант принесе все інше. Відчуття уїкенду серед тижня — справжня родзинка корчми-музею. Подобається це всім, особливо байкерам, біля мотоциклів яких страшенно люблять фотографуватися всі.

В "Деці" постійно проходять живі фестивалі, де превалюють три основні атрибути — пиво, столи, сцена. Великий резонанс мали "Карпатський словоблуд", "Словацький словоблуд", кілька шахових турнірів "Шаховий децик", конкурс "троїстих музик". На фестивалі приходити необов’язково, в корму-музей теж ніхто налигачем не тягне.Варто лише прочитати цю коротку, як останній писк моди, історію, щоб назавжди передумати не приходити сюди.За тринадцять років існування корчма не мала жодного вихідного... Ні... Було одного разу, коли восени 2004 року  корчма "Деца у нотаря" закрилася на 42 дні під вивіскою: "Закрито до перемоги Ющенка".

• Деца у нотаря
• Павло Чучка