Збірку поезій „Мысли души”, яку Володимир Маслов подарував мені після останнього засідання міського літературного об’єднання „Рідне слово”, я прочитав за одним присідом: вірші дуже сподобались! Слова точні, нема нічого зайвого, легко читається, в оригінальних словосполученнях народжуються цікаві образи, вірші глибоко емоційні, емоції достовірні... Я би міг і продовжити аналіз – але ж шановний читач хай ознайомиться з поезією Маслова сам!
Мене зацікавив автор збірки: людина спокійно-оптимістична, вихована, без галасливої метушні. Всі ми народжуємось тільки людьми – всім іншим стаємо. Володимир Маслов закінчив з відзнакою лісотехнічну академію в Санкт-Петербурзі і став інженером-технологом. Крім того він поет і бард. А всі передумови для досягнення цих результатів у нього були. По-перше, генетичні. Батько – кандидат хімічних наук. Займався науковою роботою у галузі целюлози і картону, очолював науково-дослідну лабораторію при УкрНИИБ. Мати теж працювала там лаборантом. Батько був людиною неординарною і цікавою: полюбляв співати і мав гарний баритональний тенор, досить добре розумівся на поезії і прищепив Володі любов до слова. По-друге, батьки завжди цікавились інтересами і здібностями сина, звертали належну увагу на його всебічний розвиток. Але в жодному разі не диктували йому, що і як він повинен робити. Кожна людина народилася на світ пройти свій власний шлях і, звичайно, має це зробити сама. Тому і Володимир дотримується такої позиції у вихованні своєї доньки.
Він був активною дитиною, займався легкою атлетикою і велоспортом, грав на гітарі і декламував, брав участь у шкільних поетичних вечорах. До речі, все це аж ніяк не заважало одне одному, а радше доповнювало. Перший свій віршик написав у третьому класі та отримав рецензію від батька, який свого часу теж писав вірші, але, на жаль, жоден з них не зберігся. Вперше взяв гітару до рук у восьмому класі, коли був у піонерському таборі: перші симпатії, бажання справити враження, романтика... Намагаючись відтворити улюблені пісні з друкованих видань, зіткнувся з акордами, яких не знав. Отримав в подарунок самовчитель на шестиструнній гітарі, з якого і почалося знайомство з нотною грамотою.
Кожному з нас надано певний талант або таланти. Тільки треба вміти їх виявити і втілити в життя для блага свого та оточуючих. Надано певний шанс, який потрібно використати.
– Володимире! Писати вірші для тебе – легке хоббі чи наполеглива праця?
– Сказати, що воно легке чи важке я не можу. Це хобі – радше духовна потреба, багатогранна і цікава, що дає можливість донести до людей свій погляд на життя і на світ.
– Пророкують, що традиційна книга зникне на догоду електронному письму. Твоя думка з цього приводу.
– Я гадаю, що ні. Гарно оформлена ілюстрована книжка – це, насамперед, улюблена річ, яку можна відчути на дотик, яка несе в собі позитивну енергетику, пов’язану з нашими емоціями. Тому, коли в житті буває не все гладко, ця книжка повертає нам душевну рівновагу. На жаль, електронні видання не мають такої характерної риси.
У кожної людини стільки свят, скільки вона собі побажає. Кожен завершений вірш – це невелике свято, невелика перемога. Але не потрібно її, перемогу, квапити. Потрібно на неї працювати.
Минулої суботи в читальній залі Мукачівської міської книгозбірні відбулася презентація поетичної збірки В. Маслова „Мысли души”. Володимир читав свої вірші, розповідав про себе, відповідав на запитання численних шанувальників поетичного слова і, зрозуміло, співав під гітару власні пісні. А невдовзі в актовій залі Мукачівського держуніверситету відбудеться творчий вечір поета.
Щасти тобі, Володимире!
