з питань діагностики, профілактики та заходів боротьби із сказом тварин
Управління ветеринарної медицини в Закарпатській області провело цей захід тому, що сказ — надзвичайно небезпечна хвороба людей і тварин. Збудником її є нейротропний вірус, який виділяється із слиною за 3-15 днів до появи перших ознак захворювання.
В природних умовах зараження відбувається при вкусі хворою на сказ твариною або при потраплянні її слини на ушкоджену шкіру. Хвороба проявляється у різних клінічних формах (пригнічення, збудження, паралічі тощо). Вона триває 8-10 днів і закінчується смертю.
Специфічних засобів лікування хвороби немає. Антирабічні щеплення необхідно робити якнайшвидше після укусу. Тварину, яка покусала людину, потрібно тримати під ветеринарним контролем упродовж 10 днів. З профілактичною метою слід проводити щеплення м`ясоїдних тварин, передусім собак і котів. Дуже важливо вести їх облік і паспортизацію.
Семінар-нараду відкрив начальник обласного управління ветмедицини Юрій Садварі. Ретроспективну оцінку епізоотичної ситуації із сказу тварин в області зробив начальник обласної станції по боротьбі зі сказом тварин Віталій Бахтин. Його виступ доповнили начальник управління в Мукачівському районі Микола Каганець, начальник Ужгородської районної лікарні ветмедицини Павло Чернов, провідний фахівець обласної лабораторії ветмедицини Станіслав Чума. Лікар-епідеміолог відділу особливо небезпечних інфекцій об-
ласної санепідемстанції, кандидат медичних наук Михайло Сакаль поінформував про стан справ із сказом в області, наголосив на необхідності подальшої тісної співпраці з службою ветмедицини краю.
Цікавими видалися виступи завідувача лабораторії сказу, професора національного аграрного університету Віталія Недосекова і завідувачки вірусологічним відділом Державного інституту з лабораторної діагностики та ветсанекспертизи Зої Троценко.
Цікаво, що на сказ раніше найчастіше хворіли сільськогосподарські тварини, а нині -собаки і дикі тварини, передусім - червоні лисиці (31%). Чисельність останніх постійно зростає. І це не дивно, бо лисиці мають добру поживу у формі гризунів, з якими, на жаль, майже не ведеться боротьба. Тому потрібно впроваджувати внормований відстріл цього потенційного джерела інфекції та перораль-не (через рот) щеплення диких тварин у довкіллі. Рішучіше потрібно діяти і щодо бродячих тварин. Закон забороняє їхній відлов, але це не вихід із положення. Бродячих тварин проти сказу не щеплять, а їхнє утримання у притулках -дорога справа. Домашніх м`ясоїдних тварин в області щорічно піддають профілактичній імунізації. Однак щепиться приблизно 80 тис. тварин, що становить лише третину. Важливо налагодити чіткий облік усіх тварин та їх паспортизацію і вакцинацію, щоб уберегти людей і тварин від сказу.
