2-є хлопців заблукали біля гори Цицька, на допомогу прийшли закарпатські рятувальники (ФОТО)
22310
З давніх-давен село Репинне було і залишається наймальовничішим і найчарівнішим населеним пунктом Міжгірщини. Про нього існує чимало легенд, переказів, бо живуть тут надзвичайно трудолюбиві та добрі душею люди.
Вже за традицією 15 жовтня відзначається День села. Саме в цей осінній день 1944 року радянські війська Червоної армії визволили населений пункт від німецько-фашистських загарбників. Захищаючи свої сім’ї, дітей та рідне село, репинці сміливо, ціною власного життя боролися супроти ворога. Дехто з них так і не повернувся додому. Та пам’ять про них житиме вічно. На пам’ятнику-обеліску викарбовано імена тих, які полягли заради нас, нашого майбутнього.
З тридцяти ветеранів Великої Вітчизняної війни у Репинному залишився тільки один — 86-річний Іван Михайлович Костюк. Ще й сьогодні, згадуючи про ті далекі страшні часи, по зморшкуватому обличчі Івана Михайловича з очей котиться непрохана сльоза…
Життя ветерана було нелегким. Залишившись у ранньому дитинстві без матері, навчався переважно у вечірній час, бо вдень заробляв на шматок хліба. Ніхто з рідних йому не допомагав, бо не було й до кого звернутися, помагали чужі люди – хто чим міг. У 18 років пішов на фронт, де йому присвоїли звання спочатку старший сержант, а потім — командир важких танків. За сміливість та відвагу Івана Михайловича було нагороджено численними медалями. “Свої нагороди я заслужив чесно”, — каже посивілий ветеран.
Після війни одружився… Та життєві біди продовжилися — спочатку поховав чотирьох своїх дітей, а потім — дружину. Із-за поранення, яке отримав на війні, даються взнаки і хвороби. Як любить жартувати чоловік: “Серце чомусь не слухається”. Живе Іван Михайлович у будинку один. Любить тишу, порядок і чистоту. Біля хати завжди радують зір перехожих чудові квіти. Є в дідуся і свій сад, де він любить відпочивати.
Часто в гості до ветерана навідуються і учні Репинської ЗОШ І-ІІІ ступенів, які допомагають старенькому, а ще більше люблять слухати цікаві історії далеких воєнних часів, які розповідає Іван Михайлович. Та найбільша радість чоловіка — діти та онуки, котрі його поважають та люблять.
