Юстина Біланин — найстаріша жителька села у підніжжі Синевирського озера. За довгої осені життя долає 100-літній рубіж. Важке у неї було дитинство і таке ж все свідоме життя. Мешкає в хатинці, яку збудували ще її батьки, площею 12 м2, у с. Загорб. Доглядає за бабкою Юстиною її внучка Павліна, яка живе поряд.
Вийшла заміж Юстина Біланин у 18-річному віці. Однак сімейне життя було недовгим. О тій вікопомній порі чоловіки зникали щодня у невідомій стороні. Ніхто не знав, що вони десятками переходять кордон у пошуках кращого життя в СРСР.
Одного дня не прийшов додому і її Ілько. Сказав, що по дорозі з лісу поверне до мами за молоком для їх дитини. Тільки вранці дізналась, що разом із ним пропали і його цімбори. А згодом знайшла під містком пилу і сокиру. Лише після війни земляки розповіли їй, що поховали Іллю у далекій холодній Мордовії.
Так і живе ось уже 72 роки вдовою. За цей час виростила і поховала сина Степана, якому, коли пропав батько — другий рочок йшов. Доля-доленька завжди жорстокою була до вдови Біланинчихи. Але баба Юстина все витримала, чесно несла свій життєвий хрест наперекір важким випробуванням. Тільки мовчки терпіла безжалісні удари долі, в тому числі й тоді, коли внука Ілька привезли в цинковій труні з Монголії, де проходив строкову службу.
Зате Господь Бог милував її довгим життям. З ініціативи сільради в угорських архівах знайшли документи, які підтверджували, що її чоловік, на той час реабілітований радянською владою, більше року трудився на благо тогочасної Угорщини. З Божою допомогою і виходили їй тоді так звану “смішну” пенсію. Всевишній милував і тоді, коли після операції на апендицит її без ознак життя відправили в морг при райлікарні. Можна собі представити безмежну радість сина Степана, який з труною приїхав за мамою, а вона — жива… І сьогодні, за ясної пам’яті, здорового глузду бабця щиро дякує Богу за те, що дав їй таку долю.
Вона, як і всі старші люди, готувалась до смерті завчасно. Ще наприкінці 80-их років ХХ століття продала корову, щоби в Ощадбанку СРСР поповнити свій вклад. Пропали ті гроші, але баба Юстина за ними не жаліє… Відкрила новий рахунок у “панчосі” і тепер регулярно дає пожертви за покійними і близькими. Сільський голова Юрій Горват та секретар виконкому Марія Красняник неодноразово пропонували старожилці перейти у новий дім, який зводили у Син. Поляні голландські волонтери із “Шошанаїму”, але бабця категорично відмовляється. Зате щиро, з поклоном до землі дякує своїм благодійникам — директору мотелю “Арніка” Василю Попадинцю, Степану Рошку, Івану Марковичу та багатьом іншим. Виконком Син.-Полянської сільради цими днями направив пакет документів в УП та СЗН РДА з тим, щоби виділити шифер для перекриття даху її хатини.
Варто сказати, що баба Юстина не рекордсменка з довголіття серед син.-полянських жінок. Нещодавно у віці 105 років померла у місті над Ужем Марія Біланин (дівоче прізвище Крьока). Її дочка Марія, яка також відійшла у потойбічний світ, була знаною художницею Срібної землі. На 101 році життя померла Гафія Руснак, яка народила 24 дітей і 56 років прожила вдовою. До речі, перших близнят народила у 14 років.
Бабця Юстина пригадує, що у Свободі один із її родичів помер у віці 120 літ. Своє довголіття вона пояснює непереборним бажанням долати життєві труднощі з вірою в Бога, неухильним дотриманням Божих заповідей. Зокрема, однієї із них: “Шануй батька свого і матір свою і добре тобі буде, і довголітен будеш на землі”. Якщо серйозно замислитись над цими словами, то стане зрозуміло, чому жінки живуть набагато довше, ніж чоловіки…
Прикро, що у наш суєтний земний час більшість довгожителів Синевирської Поляни залишаються наодинці з тривогами і болями осені життя. За цього не обмину добре слово сказати про керівництво однойменної сільради, яка по-справжньому опікується ними — одинокими і немічними, бажаючи їм добра, шани і поваги, Божої благодаті на довгі роки.
