У Виноградові багато вулиць названі іменами видатних поетів, учених, військових, політичних і громадських діячів радянської доби.
Натомість нам, закарпатцям, є ким пишатися. Звісно ж, зникли в небуття деякі імена вождів тієї епохи. Але ж і нині, на 21-му році Незалежності України, рудименти радянських символів у назвах вулиць нашого міста залишилися.
Як пояснити підростаючому поколінню, якою є значимість в історії нашої країни і становленні державності, приміром, Котовського, Огарьова, Герцена, Нахімова, Жукова, Щорса, Чкалова, Чапаєва, Черняховського? Зрештою, чому у Виноградові досі є вулиця Декабристів, Бєлгородська, Добролюбова тощо? Чи доцільно перейменовувати їх? І чи потрібно в цьому випадку цікавитися думками і ставленням до цього самих мешканців цих вулиць?
Свій коментар «Новинам Виноградівщини» надала секретар міської ради Марія Чейпеш: " Наразі у Виноградові 174 вулиці. Деякі з них, названі за радянської доби (наприклад, Калініна, Фрунзе, Комсомольська, Кірова, Дзержинського, Червоної армії, Леніна, Карла Маркса, Ворошилова, Будьонного), в 1996 році рішенням виконкому міської ради перейменовані – загалом 19. Останнім часом до нас звертаються представники політичних партій та громадських організацій з пропозиціями стосовно назв вулиць (приміром, Івана Ловги, Миколи Кухаренка).
При розробці нових житлових кварталів у Виноградові ми обговорювали ці варіанти на сесії і депутати були одностайні в тому, аби вулиці у місті носили імена цих наших, місцевих, героїв, а не, до прикладу, Степана Бандери. У районі нової забудови вже є вулиці Ловги, Кухаренка, святого Капістрана. Наразі в міській раді є відношення від районної організації ветеранів України з пропозицією назвати одну з нових вулиць іменем Гнетили. Організація русинів (керівник Микола Староста) запропонувала свою назву – імені о. Євменія Сабова. І от при розробці нового кварталу одна з вулиць носитиме це ім’я. Таким чином, у Виноградові з’явилося близько 20-ти назв. Спершу варіанти і пропозиції депутати обговорюють на засіданнях комісій. Остаточне рішення щодо назви тієї чи іншої вулиці приймається на сесії міської ради".
Своїми міркуваннями поділилася також керуюча справами міської ради Катерина Зеленяк: "Стосовно того, варто чи ні перейменовувати вулиці у місті, можна посперечатися. В людей же виготовлені документи на майно. Треба буде переоформляти їх (свідоцтво на право власності на нерухоме майно, житловий будинок тощо). Тож потрібно буде вносити зміни і в уже створені реєстри. Жителям перейменованих вулиць доведеться також звернутися в паспортний стіл для перереєстрації, причому, за послугу треба буде сплатити (йдеться не про прописку – такого поняття вже немає). Відтак переоформлення документації в зв’язку з перейменуванням вулиці слід зафіксувати у всіх службах (у РЕМі, ВУЖКГ, газовому господарстві, в цеху електрозв’язку «Укртелекому» і т.д.)
Отож, справа клопітна і витратна, в тому числі, коли вона торкнеться права власності на нерухоме майно. Зрештою, люди звикли до цих назв. І навіть, якщо й перейменувати їх, то, приміром, вулиця Котовського для них так і залишиться вулицею Котовського. Втім, чи переоформлять жителі перейменованих вулиць документацію? Адже, ніде правди діти, там проживає багато малозабезпечених і багатодітних сімей. А їм потрібна зайва морока? Вулицю Жданова давно перейменовано на Ардовецьку, але й нині в паспортах деяких її мешканців зауважуємо в адресі стару назву. І сьогодні зустрічаємо в документах жителів вул. Корятовича колишній запис – вул. 50 років Жовтня.
Тому, я вважаю, обов’язково потрібно цікавитися думками самих городян. І, слід зазначити, ще ніхто з мешканців вулиць, названих за радянської доби, не звернувся до міської ради з пропозицією «А давайте-но перейменуємо їх!». Зазвичай городян більше турбує благоустрій та стан доріг ".
В продовження теми мову вела Марія ЧЕЙПЕШ: "Розповім про конкретний випадок. Свого часу жителів вулиці Ломоносова турбувала проблема подвійної нумерації будинків. Цю незручність вони відчували, приміром, у разі викликів швидкої допомоги. Річ у тім, що перпендикулярно до старої вулиці Ломоносова з’явилася й нова – і називалася вона так само. Депутат клопотала про її перейменування.
В результаті нову вулицю було названо провулком Ломоносова. Але ніхто з її мешканців так і не переоформив документацію, навіть адресу в паспорті, хоч депутат і попереджала їх про необхідність цієї справи. До того ж, саме від їх імені зверталася до міської ради з пропозицією перейменування (отже, вивчала їх думки стосовно цього). Коли ж було прийнято відповідне рішення, вона, за її словами, повідомила про це всіх жителів провулку Ломоносова. Але справу не доведено до кінця."
Цей приклад показує, чи дійсно варто перейменовувати вулиці. Адже далеко не всі їх мешканці переоформлять свою документацію. Напрошується висновок: мабуть, людям це не потрібно…
