Пічники й сажотруси сьогодні – найдефіцитніші професії в Україні. А от у сусідній Європі жодних проблем із цими фахівцями немає. Там це шанована професія, на яку треба вчитися кілька років.
Сьогодні європейські сажотруси добре розбираються в електроніці, носять з собою ноутбуки – зміну вчорашнім робочим приладдям у вигляді мотка дроту, гирі на мотузці, совка, щітки, кувалди, кепселя (робоча шапочка зі щільної тканини), циліндра (туди складали робочий дріб’язок, а ще цей високий головний убір міг урятувати голову від падаючої цегли, спрацьовуючи, як амортизатор), мають автофургон та відеокамеру.
Із цією давньою професією пов’язано багато легенд та міфів, адже робота сажотруса мала відбиток таємничості: вимазане сажею обличчя виглядало, як маска, а саму роботу сажотруса ніхто не бачив. Зустріти сажотруса вважалося добрим знаком. Раніше мітла робилася з берези (символ родючості), звідси й повір’я, що сажотрус приносить удачу. А щоб доля «не промахнулася», треба доторкнутися до сажотруса й вимазати в сажі руку.
У Норвегії сажотруси носили на уніформі блискучі ґудзики, звідси й звичай – торкатися до них. А в Англії сажотрусів запрошують на весілля. Відповідно до переказу, невідомий сажотрус зупинив карету і врятував короля Георга Третього з його нареченою, коли коні понеслися. Його величність оголосив, що відтепер усі сажотруси країни мають користуватися повагою і народною любов’ю, тому що вони приносять удачу. З тих пір вважається, якщо наречена зустріне сажотруса, шлюб буде міцним і щасливим. Їх навіть офіційно запрошують на торжество.
А ще на їх честь встановлюють пам’ятники. Такого собі сажотруса у вигляді пам’ятника можна знайти і в Мукачеві, на центральній площі – кожен охочий може потерти його ґудзика і загадати бажання.
У нашому місті також є людина однієї з найдавніших професій. Микола Миколайович Цепецауер або як ще його всі люб’язно називають Мікі бачі більше 40 років працює сажотрусом. Ще в далекому 1971 році, коли працював у будинкоуправлінні, його направили в Мукачівський учбовий комбінат на курси. Він успішно склав іспити і з того часу займається цією справою. Доводилося працювати і в багатоповерхівках, і приватних будинках.
Наразі вентиляційні шахти в житлових будинках обслуговують робітники ВУЖКГ. Але не бракує роботи й Миколі Миколайовичу, який вже на заслуженому відпочинку. Його постійні клієнти перед початком кожного опалювального сезону просять прийти перевірити димоходи. Як людина відповідальна, він приходить і без запрошення, адже за літо накопичується багато павутини, пилу, а димохід – це друга вентиляція, яка повинна бути завжди очищена. «Важливо й те, чи правильно зроблений комин, – каже Микола Миколайович. – Він має бути 12 на 25 і обов’язково поштукатуреним. Тоді менше клопоту господарю».
Ми не могли не поцікавитися, як дружина ставиться до такої «брудної» роботи чоловіка? Сажотрус запевнив, що справжній фахівець ніколи брудним не ходить, ну хіба що руки будуть вимазані. Але для того, аби не засмучувати свою другу половинку, після роботи завжди ретельно миється. Пригадує й курйозні моменти, з того часу, відколи почав працювати, друзі і знайомі завжди тиснули йому руку або торкалися його на удачу.
Нині виноградівський сажотрус каже, що молодь не виявляє бажання займатися такою непрестижною роботою. Свого часу разом з Миколою Миколайовичем працював його брат Василь. А от інших учнів він більше не мав. Втім, професія сажотруса не канула в Лету, нині вона відроджується, адже люди, переживаючи економічну кризу, намагаються економити на опаленні.
Все більше городян почали використовувати пічне опалення: відновлюють старі і зводять нові каміни, відкривають замуровані димоходи. Будинки, що обігріваються печами, вимагають регулярного догляду та очищення димоходів. Цим здавна займалися сажотруси, якість роботи яких була і є високою, тому ця професія – завжди шанована в народі.
