поповнюється молодими силами
Склад українського національного самоврядування в Угорщині розширився недавно за рахунок обрання нових депутатів. Є серед них і цілком молоді люди, яким не виповнилося ще й 30 років. У цьому віці людина зазвичай сповнена творчої енергії, звитяжних планів і оптимізму. Та й коли ще працювати на повну потужність, як не зараз, коли все дається весело, легко і залюбки, часто - без великого фізичного і морального напруження.
Тим не менше герої нашого бліц-інтерв`ю, хоч і не позбавлені молодечого гумору, втім, далекі від грайливого настрою, якщо йдеться про громадську роботу. Своїми думками про неї вони діляться на сторінках журналу "Громада".
"Громада": - Якими Ви уявляєте для себе наступні чотири роки у ролі депутата українського національного самоврядування?
Вікторія КЕРН, депутат місцевого самоврядування м. Мішкольц (обирається вперше):
- Я народилась в Україні, а зросла вже в Угорщині. Поняття <історична батьківщина> для мене зовсім не порожній звук. У нашому домі завжди лунала українська мова. Те, що мене обрали депутатом української управи, є для мене природнім станом речей. Намагатимусь зробити все залежне, аби представити українську культуру, традиції, освіту на достойному рівні в нашому місті. В річному плані мішкольцського самоврядування українців можна побачити чимало цікавих пунктів. Ми збираємося влаштувати низку культурно-мистецьких заходів, на яких обов`язково спробуємо розказати про видатних осіб української культури а так само розкрити деякі наші гарні обрядові звичаї. Не хочеться надмірно деталізувати план, хай наразі це буде приємною несподіванкою для наших гостей. Сподіваюся, що ті, хто досі побував на наших вечорах, завітають до нас знову.
Ніколетта ХОРТЯНІ, депутат українського самоврядування ІХ району Будапешта (обирається втретє):
- Предметом моєї пильної уваги як депутата, що має певний досвід громадської роботи, серед іншого є поширення в Угорщині правдивих знань про історію українського народу, щоб не виникали дешеві спекуляції на цю тему. Власне, цю роботу вже почали мої колеги з центрального самоврядування українців. На рівні ж дев`ятого району я бачу своє завдання в тому, аби влаштовувати читання або лекції в старших класах гімназій, попередньо узгодивши тематику з керівництвом цих навчальних закладів, про голодомор 1932-33 років в Україні. Сказати, що це - нагальна потреба часу, я, вважаю, не досить. Хотілося б, аби це були не формальні заходи, а живе спілкування з молодими угорцями, що зростали в часи демократії. Українці прагнуть порозуміння зі своїми сусідами, а уроки історії унікальні тим, що вони розширюють уявлення людини про світ, доносять до неї інформацію, здатну викликати в неї певні емоції спочуття, солідарності, розуміння трагедії великого сусіднього народу.
Багато часу і сил віддаватиму також нашому танцювальному молодіжному ансамблю <Веселка>. Він набирає нових танцюристів, з ними ми розучуємо нові танці, шукаємо свою хореографію. Від поодиноких концертів ми хотіли б перейти до більш частих виступів, охопити ширшу аудиторію в Угорщині. І ми це вже робимо, виступаючи не тільки у столиці, а на периферії. Водночас я займатимуся відбором здібних до танцю дітей нашої Недільної школи, адже будь-який мистецький колектив повинен постійно дбати про належну зміну.
Вікторія ШТЕФУЦА, депутат українського самоврядування VIII району Будапешта (обирається вперше):
- Оскільки українське самоврядування сформовано у Йожефвароші вперше, роботи мені вистачить з надлишком. Справа в тому, що я разом із моїми колегами зараз робимо тільки перші кроки в новій для нас справі. Для того, щоб заробити високий авторитет, ми повинні наполегливо працювати на громадській ниві. Очевидно, буде багато організаційної роботи. Ми мусимо навчитися працювати в нових для нас умовах - не витати в хмарах, а працювати з наявними коштами, конкретними державними службовцями, покладатися не на якогось доброго дядька, а на самих себе. Це своєрідна перевірка на самостійність.
Налаштовую себе і на роботу з паперами. Якщо ми хочемо мати успішний конкурсний проект, без цього аж ніяк не обійдемося. Хоча добре складений текст документа - це тільки півділа. Не слід забувати і про так звану бюрократичну інерцію, розчарування, втому, головний біль... Хотілося б без усього всього обійтися. Але ж ми - дорослі люди і розуміємо, що дуже рідко буває так, коли тобі підносять усе готове на блюдці з блакитною облямовочкою. Якщо ж такі щасливі аванси й випадають у житті, їх потім треба довго і нудно відробляти. Тому дивлюся на наступні чотири роки свого депутатства в міру оптимістично й водночас не без тверезого погляду людини, котра знає, яку відповідальність завдає собі на плечі. Сподіваюся, що в кінцевому рахунку усе у нас має бути файно!