Українські підлітки за статистикою опинились у списку найжорстокіших серед своїх європейських однолітків.
Страшна статистика свідчить, що 34% українських дітей хоча б раз у житті були в ролі жертви, а 43% приміряли на себе амплуа агресора. За рівнем жорстокості вони посідають четверте місце в Європі - після своїх однолітків із Росії, Албанії та Білорусі.
При чому з кожним роком відсоток юних агресорів зростає. Вони принижують, цькують і б'ють своїх однолітків і записують свої екзекуції телефон, щоб потім всі бажаючи змогли це побачити в інтернеті.
В українському інтернеті не важко знайти відео, як п'ятеро підлітків побили однолітка за те, що він, начебто, образив дівчину під час інтернет-спілкування.
Іншу школярку двоє однокласників вклали на лікарняне ліжко із черепно-мозковою травмою просто за те, що вона не така, як інші - інвалід дитинства.
Таких історій безліч у кожній школі України. Глибинною причиною конфліктів є заздрість та неприйняття "інших", не схожих на решту дітей. Тож дітей цькують через дівчат, зовнішність, поганий одяг.
Типовий портрет дитини-агресора: некерована, надто активна, поведінка із низьким рівнем самоконтролю. Жертвами найчастіше стають скромні, чутливі новачки колективу.
Психологи тим часом закликають не квапитися робити з агресора монстра. У таких конфліктах треба дивитися глибше. Окрім покарання, має бути надана цій дитині психологічна допомога, бо агресія у неї теж не на порожньому місці виникла.
Не менше уваги, а може і більше, варто приділяти жертві цькувань. Рішення змінити навчальний заклад допомагає не завжди. Передусім слід з'ясувати причину конфлікту і чи можна її позбутися, також надати психологічну допомогу.
