Чортова дюжина кандидатів на посаду міського голови Ужгорода зіграла з мешканцями злий жарт. Незважаючи на нібито вибір — аж 13 достойників — вибору насправді не було.
Чортова дюжина кандидатів на посаду міського голови Ужгорода зіграла з мешканцями злий жарт. Незважаючи на нібито вибір — аж 13 достойників — вибору насправді не було. І справа тут не в кількості претендентів, а в одній яскравій особистості, яка вже учетверте заволоділа серцями ужгородців.
Саме серцями, а ніяк не іншим органом, який, зазвичай, відповідає за раціональні дії людини. 38,44% виборців забажали бачити мером міста Сергія Ратушняка.
Феномен Ратушняка пояснюється швидше психологічним чинником, аніж будь-якими політичними чи піарними ходами, або ж здобутками за попередньої мерської каденції. Хоча, можливо, ще дехто й асоціює життя за керування Ратушняка в Ужгороді прибутковими поїздками до найближчого закордону з валізами ратушнякової ж однодоларової горілки «Кайзер» чи «Рата».
Однак найкращою характеристикою любові мас до Ратушняка є якось сказана ним теза про овець і пастухів. Причому, з огляду на вдачу Сергія Миколайовича, в уявленні ужгородських «овечок» пастух має бути не з сопілкою, а з батогом.
Принагідно зауважимо, що у порівнянні з результатами попередніх виборів, Ратушняк потрохи втрачає свій електорат. У 1994 році його симпатиками виявились понад 70% виборців. Через 4 роки рейтинг Ратушняка виріс ще на 7 %. Тепер є майже удвічі меншим, однак достатньо стійким. Майже ніхто з аналітиків не сумнівався у його перемозі.
Ратушняк сам каже, що в Ужгороді у нього просто немає конкурентів. Екс-голова Віктор Погорєлов виграв попередні вибори значною мірою завдяки підтримці Ратушняка, зокрема через популярну в місті контрольовану ним пресу. Хоча через деякий час ця ж преса й «добила» Погорєлова, який просто перестав виходити на публіку. В результаті здобув четверте місце і, за деякими чутками, перебуває у розпачі. Гадаємо, не варто йому так побиватись. Неконфліктний характер не дасть Погорєлову піти в адміністративне небуття. Зокрема, в команді того ж Ратушняка йому може знайтися посада. Цілком вірогідно, що новий мер ще запропонує екс-меру місце під сонцем, воліючи мати поруч людей, яких добре знає і може контролювати.
Найближчий за результатом опонент Ратушняка — директор коньячного заводу Володимир Гісем — фігура мало розкручена, він тільки-но почав робити перші публічні кроки. Хоча є успішним бізнесменом, який, як стверджують, є опосередкованим власником Ужгородського коньячного заводу, Ужгородського механічного заводу, турбази «Смерічка» Міжгірського району, Виноградівського елеватора, Плосківського заводу мінеральних вод, скляного заводу у селі Голубине.
Отже, отримавши непоганий другий результат на нинішніх виборах і володіючи значними фінансовими активами, Володимир Гісем залишається перспективним гравцем на арені ужгородських політичних баталій.
Лідер «Пори» Юрій Чижмарь, третій із четвірки більш-менш реальних кандидатів, незадовго до виборів спробував погратись в опозицію до обласної «Нашої України» й учинив скандал. Однак потерпів фіаско і напередодні самого голосування Ужгород знову ряснів листівками з обличчям Юрія Чижмаря на фоні помаранчевого прапору «нашоукраїнців». Хоча обласна «Наша Україна» неодноразово наголошувала, що не підтримує жодного кандидата на посаду міського голови Ужгорода. Це, очевидно, й стало причиною для невдоволення Чижмаря, який розраховував на її «плече», особливо після того, коли ужгородські «нашоукраїнці» задекларували намір його підставити.
Про решту кандидатів згадувати просто нема сенсу. Їхні претензії на владу із самого початку оцінювались не більш, ніж дитячі розваги. Хоча політолог Віктор Пащенко впевнений, що кожен, навіть найнепрохідніший кандидат, свято вірив у свою перемогу.
На думку експертів, найкращу противагу Ратушняку міг скласти Павло Чучка, теж харизматична особистість. Однак Чучка, який за рік помаранчевої влади на Закарпатті встиг побити горщики з Балогою, вирішив, що краще разом з Ратушняком дружити «проти» спільного недруга і не заважати йому вкотре «узяти» Ужгород. Сам Павло Павлович, обраний головою сільської ради с. Баранинці Ужгородського району, став найінтелектуальнішим (зі званням кандидата наук) сільським головою на теренах України.
Виборцеві Ратушняка все одно, яку ідеологію відстоює їхній лідер, інтереси якої партії представляє. За час свого нардепства Ратушняк устиг побувати чи не у всіх фракціях. Здається, він є навіть рекордсменом серед політичних перебіжчиків. Найцікавішим політичним притулком для Рати (так його називають в Ужгороді й прихильники, й опоненти) став блок Литвина, сили, що позиціонувала себе як миротворець, об’єднувач політичних полюсів. Така роль для Сергія Ратушняка є геть неприродною. Він — вічний революціонер.
Його опозиційна гіперактивність була перервана, здається, двічі. У 1998 році, коли Сергія Миколайовича незадовго до вборів зняли з реєстрації як кандидата у народні депутати. Тоді він відмовився й від посади міського голови, яку щойно здобув, та, рятуючись від так званих тепер «політичних репресій», виїхав за межі України. І за часів губернаторства на Закарпатті Геннадія Москаля. Генерал міліції віднайшов важелі, аби «переконати» Ратушняка поважати владу і себе. Іншим керівникам області такого не вдавалось.
Подейкують, що тепер, аби посилити свої позиції у протистоянні з мукачівською обласною командою, Сергій Миколайович минулого тижня шукав у Києві шляхів «до серця» Юлії Тимошенко. До речі, стиль політики Юлії-воїна найбільше близький ужгородському бійцю Ратушняку. У них багато спільного. Обидва неприховано прагнуть необмеженої влади. Обидва досить жорстко ведуть гру. Хоча Юлія Володимирівна, все-таки як жінка, діє більше хитрощами. У потрібний момент у хід ідуть компрометуючі суперників заяви Березовського, або ж гарячі виступи соратників. Ратушняк більше полюбляє діяти в лоб. У буквальному сенсі цього слова. Джерела з міської ради, які бажали залишитися неназваними, розповідають, що новообраний мер нещодавно за вухо вивів із кабінету Ратуші заступника Погорєлова Алена Панова. Що ж, це не найгірший варіант. Сергій Миколайович, як відомо, може діяти ще радикальніше.
Отже, якщо Ратушняку вдасться заручитись підтримкою залізної леді, на виборців чекають бої велетів.
А що буде з Ужгородом? Ну, гарячої води й тепла вже нема. А далі, якщо стосунки ужгородської й обласної влади тільки загострюватимуться, можна собі уявити. Хоча Сергій Миколайович уже заявив, що «гірше не буде». Чи не буде?
Наталія Петрів,
Західна інформаційна корпорація.
