Нещодавно в Ужгороді в Новому районі на вулиці Капушанській ужгородець Михайло Мейсарош (Фединишинець) оригінально вшанував пам’ять своїх рідних – постерами на великому, 3 на 6 метрів, двосторонньому бігбороді.
На першій стороні – фото молодих батьків-письменників Ілони Мейсарош і Володимира Фединишинця і їхні поетичні рядки – «Карпати мої казкові, я – вічна ваша аспірантка…» і «Любов моя – нетлінна…» На другій стороні – фото бабки й діда з улюбленими життєвими висловами – «Реrasperaadastra…», що з латинської мови перекладається як «Крізь терни до зірок…», і «Любіть цей світ і думайте про той…»
— Отже, перша сторона. Мама Ілона Мейсарош – авторка п’яти книг. А її вірш «Карпати мої казкові» вважаю одним із фундаментальних в її творчости. Відтак я і вирішив вибрати перші два рядки. Також ці слова будуть викарбувані на маминій могилі на кладовищі в Барвінкоші. Зліва від фото – прозоре обличчя першого історика Ужгорода Кароя Мейсароша, автора книги «Історія Ужгорода від найдавніших часів і до сьогодні» (Пешт, 1861 рік) і старовинний годинник, який символізує невблаганну плинність і вічність часу. Мама свого видатного предка обожнювала безмежно, - акцентує Михайло Мейсарош. – Карой Мейсарош по-філософському дивиться на перехожих зі свого 19 століття крізь 20-те й у 21-ше. Словом, таким був мій задум. І також першорядний момент: у кількох метрах від цього біґборда 23 травня 2015 року померла мама. У неї умовно неждано зупинилося серце, якому допомагав битися кардіостимулятор. Батько Володимир по суті дивиться на це найтрагічніше для мене місце на землі. Гадаю, батька, автора 70 книг, зокрема й дослідження про Кароя Мейсароша, мабуть, представляти не треба. Хіба що свербить сказати, що Володимир Фединишинець понад 50 років сумлінно вів особистий щоденник. Результат – увага! – 437 загальних зошитів. 437! Якби їх видати класично, то це щонайменше 20 томів. А всеохоплюючий рядок «Любов моя – нетлінна…» я взяв з батькового однойменного восьмивірша. Ці слова також будуть викарбувані на могилі вітця. Мама й тато спочивають поруч.
На другій стороні бігборда – весільне фото моїх бабки-латиністки й діда-лікаря Бланки й Іштвана Мейсарошів. Вони познайомилися в Дебрецені, а одружилися в Мукачеві в 1939 році. Рівно чверть століття моя бабка викладала в ужгородському університеті латинську й французьку мови. Загалом досконало знала сім мов. Давньоримських літераторів Овідія, Горація і, приміром, французьких Гюго і Бодлера читала в оригіналі. Тому в бабчині уста я вклав латинський афоризм. Дідо Іштван був лікарем. Діагнози ставив на льоту, безпомилково. Може, це вже й легка легенда, але все-таки... Завжди любив фіглювати з пацієнтами. Улюблений його жарт: «Пердіть на цей світ - думайте про той…» Я, звичайно, перепрошую, але для бігборда я жарт трохи відредагував. (Сміється). Справа від фото – той же старовинний годинник, який колись нашій родині подарувала бабка. А між фото й годинником – прозоре обличчя дружини Кароя Мейсароша Амалії, яка також меланхолійно дивиться крізь століття. Тобто композиція ніби наскрізна, ніби зцементована моїми прапрадідом і прапрабабкою. І обов’язково мушу наголосити на тому, що тлом, фоном на обох постерах слугує вілах, себто домоткане простирадло роботи моєї прабабки по батьковій лінії Гафії Тарахонич-Галай зі села Репинний, що на Міжгірщині. Узагальню так: своїм, мовити б, біґбордовим твором я вшанував по суті дев’ятьох предків…
Виконавець мого замовлення – київське ТОВ «Преміум Медіа Груп», якому належить бігборд…
