Звірятка, ляльки, відомі герої мультфільмів, помідори з ручками-ніжками, ялинки й брязкальця – ось уже майже три роки ужгородська майстриня Світлана Одинцова власноруч виготовляє унікальні плетені іграшки. Їх у рукодільниці зібралося вже близько двохсот. Усі вони виготовлені з екологічно чистих нетоксичних матеріалів, а ще – неймовірно тішать як малечу, так і дорослих.
До Нового року тоді зବлишалося обмаль часу, а майстрині так хотілося підготувати цікавий та ексклюзивний подарунок – у пригоді став всюдисущий Інтернет. Уже незабаром за знайденою схемою пані Світлана сплела гачком свого «первістка» – невеличку корівку. «Плести навчилася ще в дитинстві, проте ніколи до того не в’язала іграшок, – розповідає. – І виявилося, це зовсім не складно. Наразі маю в кімнаті власне робоче місце зі стелажами, величезний комод із нитками, матеріалами, різноманітними деталями. Тільки-но з’являється вільна хвилина – пле¬ту. Розпочинала із зовсім ма¬лих забавок (завбільшки 5 см) за знайденими схемами на інтернет-форумах. Згодом зрозуміла, що можна придумати щось своє».
Майстриня зізнається, що пер¬шу авторську іграшку не показує нікому – соромно, бо вийшла не зовсім такою, як замислювалася. Удома ж до хобі рукодільниці спочатку поставилися скептично. Мовляв, навіщо це все, кому це треба... Нині рідні й близькі щиро підтримують її, допомагають з ідеями, радять, як краще оздобити забавки.
В інтернет-мережі пані Світлана знайшла однодумців із усього світу. Каже, на Закарпатті знайома тільки з колегою з Чопа. «У нас люди не надто цікавляться плетеними іграшками. Вочевидь, пов’язано це з ритмом життя. Ми поспішаємо, а плетіння потребує часу, зусиль, терпіння. Ку¬пуємо тільки найпотрібніше – одяг, продукти. А це ремесло вимагає досить високих затрат на матеріали, інструменти, деталі. Думаю, аби займатися плетінням, ним треба справді наче захворіти».
Останнім часом плете не так багато – переважно одяг і забавки для синочка, який зовсім недавно з’явився на світ. Зв’язала песика, помідорку з ручками-ніжками, завершує зайця-брязкальце. Для виготовлення останнього майстриня використала дві мірні ложечки для дитячого харчування, які склеїла докупи, помістивши всередину намистини. Конструкцію обв’язала нит¬ками за допомогою гачка. У вушка зайцю помістила дзвіночки й спеціальний шарудливий папір. «Тепер і калатає, і шелестить», – резюмує майстриня.
Справжня гордість Світлани Одинцової – тигр завдовжки метр. Плела звіра три тижні, а на його виготовлення використала величезну кількість матеріалів. «Є такі іграшки, які можна зробити за три години, а є такі, на які витрачаєш не менше місяця, – пояснює майстриня. – Коли плету, то обов’язково записую, як саме вони робляться, аби можна було повторити. Зв’язала ря¬дочок-два – і зафіксувала в блокноті».
Є вдома у рукодільниці й ще один незвичний експонат – плетений килим кремового кольору – 1,5 на 3 метри. «В’язався він із двох мішків пряжі спицями, – каже, – які чоловік спеціально зробив із палиць для мітли. Одна нитка вміщувала 20 мотків. Це моя найважча і найграндіозніша робота». Ще майстрині дуже подобаються плетені меблі – у майбутньому планує щось таке й собі створити.
Минулої зими в Падіюні відбулася її перша виставка «Країна дитинства», де авторка предста¬вила 86 іграшок. Бере участь і в конкурсах, зокрема посіла почесне друге місце на одному з інтернет-форумів: зв’язала віслючка з «Бременських музик». До речі, це звірятко, за словами майстрині, вона полюбляє найбільше, бо добре вдалося, за нього вона й грамоту отримала.
Знайомі колеги «по цеху» розповідають, що у великих містах з цим промислом набагато краще: є свої осередки, гуртки, магазини-салони. Дуже цінують ручну роботу за кордоном, адже відчувають різницю між авторською іграшкою й китайською «пластмаскою». Вартість іграшки залежить від складності роботи, матеріалів, деталей, затрачених зусиль, часу. Проте не продаж є головною ме¬тою пані Світлани – більшість зайців, песиків і ведмежат вона просто дарує. Зауважує: в іграшку вкладається душа, і кожна має свій вираз обличчя – обов’язково привітний, радісний, доброзичливий.
Зазвичай плете з акрилової пряжі – вона яскрава, гладка і приємна на дотик, та й придбати її у нас можна всюди. «Звісно, маю іграшки і з мохеру, а останнім часом дуже мені подобається пуф. В’яжеться дуже швидко, тому що нитка товста, на дотик полотно м’яке-м’яке, ворсинки щільно прилягають одна до одної». З цього пуфа торік майстриня зв’язала ялинки – жовті, червоні, зелені й білі. Новорічні красуні закріпила в горшку з гіпсом і оздобила шаликом і шапочкою.
З поміж інструментів використовує спиці, гачки, спеціальні голки. Наповнювачем є екологічно чисте і нетоксичне волокно – хлофайбер. На перших порах майстриня купувала подушки – вони теж містять це волокно, бо відшукати його на Закарпатті неможливо. Згодом замовила через інтернет 15 кг хлофайберу з Харкова, тож тепер не переймається, чим наповнити іграшку.
Інші деталі-дефіцити – очі, носики, роти – також купує в онлайн-магазинах. «Крім спиць, гачків і мінімуму «ходових» ниток, у нас нічого немає, – каже пані Світлана, – хоча останнім часом почали привозити досить рідкісну пряжу. Ні етикеток, ні коробочок для пакування теж не знайти. На жаль, не маємо й спеціалізованої крамниці-салону з продажу та експозиції рукотворних забавок, адже такі вироби могли б привабити туристів, а плетені сувеніри навіть стали б візитівкою міста».
