В Ужгородському прес-клубі відбулася презентація книги Надії Панчук «Двоє у багряному саду». Збірка новел, поезій у прозі та міні-есе — перша прозова книга відомої закарпатської авторки.
Окремі твори вже публікувалися в антології сучасної прози «Сила малого» (2008) та журналі «Дукля» (2010), але вперше вийшли окремою книгою у видавництві Олександри Гаркуші.
«Збірку пані Надії візьмеш у руки і вона як жива, вона якась тепла, в ній енергетика добра, людяності, енергетика того, що людина пережила, тут нічого нема надуманого. Авторка так в анотації і визначає: «Ядро збірки склали документальні новели про часи, свідчень яких лишається все менше»,-- сказав на презентації письменник Василь Густі. --Тут синтез – поєднання емоції, духовності, внутрішньої енергетики душі та правда життєвого факту. Скажу: прекрасний результат. І вважаю, що сучасна українська новелістика з виходом цієї книжки поповнилася, збагатилася не тільки кількісно, а й якісно».
Надія Панчук розповіла про життєві історії, які лягли в основу її творів. Місце дії -- волинська частина Тернопільщини, де народилася авторка. Проза написана в різний час – від кінця 60-х до початку 90-х, а також у нинішній час.
«Я все життя любила пробувати те, що ще мені невідоме. Колись пробувала писати телесценарії, вела рубрику на радіо, в журналістиці побувала років п’ятнадцять. Словом, пробувала різне, -- говорить Надія Панчук. Проза давно мене цікавила. У мене є три літературні ікони: Василь Стефаник, Григір Тютюнник та Василь Портяк. Люблю прозу Вінграновського, особливо його «Манюню». Повоєнне дитинство дуже на мене вплинуло і я зрозуміла одну річ, що коли ти щось напишеш, то це ніби від тебе відходить. Це така своєрідна психотерапія».
За словами видавця Олександри Гаркуші, цю збірку можна назвати книгою-сповіддю. «Мені дуже подобається як Надія Михайлівна називає пам’ять – сувої пам’яті. Ти реально собі уявляєш той образ, як розгортається матерія з тією пам’яттю. Подекуди вона лірична, подекуди моторошно, і оце все вкладається в цю книгу. Це дуже цікаво», -- зазначила видавець.
Пані Надія каже про себе, що непосидюча, тому не береться за романи.
