Журналісти видання «Сегодня» побували в гостях у закарпатських циган , які самі будують будинки , не знають зручностей і не можуть знайти роботу.
Багато хто з нас досі впевнені , що циганське життя - це нічне багаття , надривні пісні під гітару і чорноокі красуні в квітчастих спідницях - все , як у легендарному фільмі «Табір іде в небо ».
Щоб дізнатися , як насправді живуть зараз українські цигани , кореспондент «Сегодня» відправилася в справжній циганський табір на Закарпатті , під Ужгородом , відомий як Радванка . Таких циганських поселень у Закарпатській області , де зареєстровано більше 14 тисяч циган , безліч. Але побут і проблеми всіх циган , що живуть в таборі , однакові. Цигани в один голос скаржаться на відсутність допомоги від держави , а влада намагається їх вигнати з насиджених місць , мовляв , нехай забираються в гори.
Меблі зі звалища
Закарпатські цигани розбили свій табір всього в двох кілометрах від центру Ужгорода. Розшукати його не складно , але доїхати туди в дощову погоду можливе хіба що верхи на коні. Велика частина грунтової дороги проходить через пустир і , за словами нашої провідниці , 53-річної циганки Оранкі , в дощ тут все розмиває до стану глиняного місива . «Тому і« швидкі » до нас не хочуть їхати , навіть якщо комусь із циган дуже погано» , - скаржиться Оранка .
У поселенні , яке складається з кількох сотень халуп , налічується близько трьох тисяч циган. Свої будинки , площею три на чотири метри , цигани будують самостійно з необпаленої цегли , який називають « саманом ». Саман цигани також роблять самі , змішуючи глину із соломою , а відсутні матеріали - дерево , шифер і руберойд для дахів - тягнуть із сусідньої звалища. Більшість таких хатин існують без будь-яких документів , як , втім , і їх господарі . У цих будинках немає електрики , газу та водопостачання.
Майже всі цигани , з якими ми познайомилися у Радванці , живуть сім'ями по десять чоловік в одній халупі , як , наприклад , 33- річна Люда Чурей та її вісім дітей. Всередині їх будинку - одна кімната , яка служить і кухнею , і спальнею , замість підлоги - гола земля , покрита шматками лінолеуму і фанери , а дірки в даху із залишків шиферу закладені картонними латками.
Меблі цигани в основному теж приносять зі звалища . Крім диванів , крісел , лежаків , у таборі ми побачили старий холодильник , заповнений пивними пляшками і пральну машинку радянських часів. Але що примітно , практично на кожній другій халупі - супутникова антена , а у кожного цигана є мобільний телефон. На весь табір мається пару легковиків і коней. Звідки таке багатство - місцеві жителі не зізнаються.
Їду цигани готують в печах або прямо у дворі на вогнищі. Хоча , є ті , хто можуть похвалитися плитою з газовим балоном . Електрикою користуються одиниці - ті , хто має документи і платить за комунальні послуги. Про такі речі , як водопровід або каналізація і говорити нічого. На весь табір - одна водопровідна колонка , в якій цигани миються , перуть , набирають воду для їжі. Туалети - прямо на вулицях і , як правило , їх дезінфекцією ніхто ніколи не займався. На питання , а як ви зимує , цигани спокійно відповідають: так і зиму , скільки тих холодів ! « Ось тільки від постійних переохолоджень у мене туберкульоз , ускладнення на ноги , тепер зовсім хвора » , - зізнається 60- річна Юлія Буків .
На роботу не беруть
Як вже було сказано , чи не основне джерело добробуту циган - звалище , з якою вони тягнуть металобрухт , макулатуру , їжу, одяг та інший непотріб , який може бути корисним. Папір і метал здають в пункти прийому , обмінюючи на гроші , іншим користуються самі. Деякі , хто сміливіше , заробляють величезні гроші на торгівлі зброєю , наркотиків і переправі нелегалів через кордон.
Ті , у кого є машина чи кінь , підробляють на будівництвах або допомагають по господарству сільгоспвиробникам. Але з працевлаштуванням у ромів великі труднощі. «У мене є легковий автомобіль і водійські права , я абсолютно здоровий , але мене ніхто не хоче брати на роботу , тому що я - циган , - розповів « Сегодня » 27- річний Аміт МІПАО , батько п'ятьох дітей. - Навіть таксистом не можу підзаробити , оскільки пасажири бояться через упереджень до циганів ». Наша знайома Оранка додає: « Мій чоловік працював 13 років на одному місці , але це було при Союзі , тоді всім було добре».
Проблемами циган стурбовані багато правозахисних організацій , які ратують за соціалізацію циган в українському суспільстві. Багато хто з них , як повідомило джерело «Сегодня» в МВС , навіть отримують багатотисячні європейські гранти для допомоги циганам , але більша частина цих грошей , мабуть , осідає в кишенях самих правозахисників.
Дітки: заміж у 13-14 років
У таборі нас відразу оточила юрба напівголих , замурзаних , але усміхнених малят. Кілограм м'ятних льодяників ( не з порожніми ж руками до циганів ) розійшовся з блискавичною швидкістю. Але ніхто навіть не намагався клянчити гроші або потягнути гаманець - гостей у таборі привчають поважати з малих років. Іграшок у діток майже немає , хіба що зі звалища. Замість ляльок граються пляшками , деревинками , та й у калюжі посидіти голою попою - теж розвага. Одяг , переважно , обноски часів « маминого дитинства» , зате у дівчаток з ранніх років є золоті сережки , як правило , подарунок від бабусі.
В Ужгороді існує школа спеціально для циганських діточок , але , як правило , вони вже після другого класу навчання кидають. За статистикою , на 100 циган тільки двоє мають неповну середню освіту ( 9 класів). І тільки один ром у всьому Закарпатті має диплом про закінчення вузу. Щоб підзаробити , батьки відправляють дітей у місто просити милостиню , у кого гарні голоси - співати на вулицях. Дівчатка , що поменше , няньчать молодших , а досягнувши статевої зрілості , вже в 13-14 років виходять заміж. Для циганки мати п'ятеро дітей у 25 років - норма.
Циган в Ужгороді не шанують ні місцеві жителі , ні влади. Так , мер Ужгорода Віктор Погорєлов , заявив « Сегодня» , що в місті через присутність циган « утворився справжній бардак ». «За два минулі роки вони вкрали 450 люків та зливних решіток заради того , щоб порізати на метал. На вулицях - сила-силенна жебраків , і якщо їм не дати грошей , вони можуть плюнути вам в обличчя ».
За словами Погорєлова , на рахунку у циган 60 % дрібних крадіжок. «Вони не хочуть ні вчитися , ні працювати , велика частина з них не вміє ні читати , ні писати » , - обурюється Віктор Володимирович.
За словами мера , кількість ромів , хворих на туберкульоз , становить 15 % , а серед дітей - 60% туберкульозників є циганами . Також саме вони - основні рознощики кору , гепатиту і менінгіту
.«Вони самовільно оселилися навколо дамби , і якщо відбудеться черговий паводок на річці Уж , їх поселення змиє водою » , - додає Погорєлов. Після паводку в 2002 році постраждалим від стихії дали житло в сорокаквартірном будинку на вулиці Прикордонної . «Але через деякий час половина ромів продали свої квартири , і перейшли на Радванку , а інші перетворили своє житло в свинарник » , - додає Погорєлов.
«Ми повинні змінити закон і не давати допомогу багатодітним сім'ям , які за шістьох дітей отримують близько 20 тисяч гривень , а то й більше. Вони ж на це живуть! Ви питаєте , куди їм діватися ? Нехай в гори йдуть! В Ужгороді близько 15 баронів , і ніхто не може навести з ними порядок » , - каже ужгородський градоначальник.
Журналіст Людмила Орос - одна з небагатьох мешканок Ужгорода , яка водить дружбу з циганами . «Я люблю і поважаю цей народ , мені їх до болю шкода » , - говорить вона. За її словами , серед циган немає агресивних людей , майже немає п'яниць і повій , а якщо вони і крадуть , то тут справа в генах. «Серед них багато талановитих людей , вони по-своєму чесні і справедливі . Одного разу до мене звернувся священнослужитель : мовляв , залишив на терасі літнього кафе барсетку з документами , може , допоможеш знайти через циган ? Не повірите , вони принесли сумочку з грошима , усіма паперами , і навіть не взяли винагороду » , - розповідає Орос .
Цікаво , що після нашого візиту в табір, на наступний день , під дверима готелю , де ми зупинилися , на знак поваги і , очевидно , з надією на допомогу цигани залишили сім відер помідорів.
