Колектив історичного факультету Ужгородського національного університету з глибоким сумом сповіщає, що 30 січня 2012 року помер відомий український вчений, педагог і адміністратор вищої школи, громадський діяч, доктор історичних наук, професор Василь Іванович Ілько.
Він народився 24 серпня 1928 року в селі Тересва (тепер Тячівського району Закарпатської області) в селянській родині. Навчався у місцевій народній школі, горожанці, а у 1949 році закінчив Солотвинську СШ. Після чого вступив на історичний факультет Ужгородського університету. Далі було навчання в аспірантурі (1954 – 1957). По її закінченні трудився на історичному факультеті УжДУ на посадах старшого лаборанта, викладача, старшого викладача, доцента, старшого наукового співробітника, професора, завідувача кафедри історії СРСР та УРСР. Шість років був деканом історичного факультету У 1992 – 2010 роках працював професором кафедри нової і новітньої історії та історіографії. За 50 років науково-педагогічної роботи став провідним вченим-істориком, знаним педагогом вищої школи, авторитетним наставником студентської молоді.
В.І. Ілько був відомим вченим. Його наукові пошуки були спрямовані на дослідження аграрної історії Закарпаття середини ХІХ – першої половини ХХ століть. Її він обрав ще у студентські роки. Тут стало у нагоді знання іноземних мов – угорської, чеської, словацької. Найперше він взявся за вивчення особливостей трансформації капіталізму в сільському господарстві краю в другій половині ХІХ ст. На основі опрацювання чисельних архівних документів історик розкрив актуальні питання розвитку капіталістичних відносин у поміщицьких і селянських господарствах, показав особливості процесу обезземелення і розшарування селян, проаналізував причини соціальних рухів у закарпатському селі у вказаний період. І у листопаді 1960 року на засідання ради Інституту історії АН УРСР успішно захистив кандидатську дисертацію.
Наступним етапом наукових пошуків В.І. Ілька стало дослідження проблеми аграрних відносин на Закарпатті у першій половині ХХ століття. Він сумлінно працював в архівах СРСР, УНР і ЧССР, де вивчив матеріали десятків фондів. Глибоко опрацював опубліковані документи і статистичні дані, ретельно знайомився з працями попередників. Результати наукових пошуків апробував, беручи участь у роботі різних наукових форумів. Побачили світ нові книги: «Закарпатське село на початку ХХ ст. (1900 – 1919 рр.)» (Львів, 1973) і «Революційна боротьба селянства Закарпаття в 20 – 30-і рр. ХХ ст.» (Ужгород, 1974). Крім того, він був співавтором низки колективних видань, а саме: «Історія селянства Української РСР» (К., 1967), «Торжество історичної справедливості» (Львів, 1968), «Шляхом до щастя: Нариси історії Закарпаття» (Ужгород, 1973) та ін. Серйозним науковим підсумком наукових пошуків у цьому напрямку став блискучий захист у жовтні 1984 року докторської дисертації «Аграрні відносини на Закарпатті в епоху імперіалізму (1900 – 1944 рр.)».
За роки незалежної Української держави В.І. Ілько найбільше уваги приділяв новим проблемам – це репресії проти греко-католицьких священиків, прорахунки в організації колективних господарств, символіка Закарпаття тощо. Він працював над історією Тересви, хрестоматією з історії закарпатського селянства, готував до друку оригінальні джерела. Був співавтором перших двох томів «Нарисів історії Закарпаття» (Ужгород, 1993 – 1995) та першого тому академічного видання «Історія українського селянства» (К., 2006). Його праці стали помітним внеском у вітчизняну та європейську історіографію.
В.І. Ілько був відомим педагогом і методистом вищої школи. У виші на високому фаховому рівні викладав нормативні курси «Основи етнографії», «Історія первісного суспільства», «Історія СРСР ХІХ – ХХ ст.», «Вступ до спеціальності» та спецкурси. Він чудово знав фактичний матеріал своїх дисциплін, заохочував пізнавальну активність студентів, з повагою ставився до них. Свій багатий педагогічний досвід частково використав при написанні навчально-методичних праць. Дбав він і про підготовку науково-педагогічних кадрів – під його керівництвом було написано і захищено три кандидатські дисертації.
Професор В.І. Ілько запам’ятається і як вмілий організатор та адміністратор вищої школи. Він був завідувачем кафедри історії СРСР та УРСР (1983 – 1992) і деканом історичного факультету (1974 – 1980). На цих посадах проявив уміння створити згуртований колектив однодумців, забезпечити оптимальні умови для навчально-методичної і наукової роботи колег, рішучість у відстоюванні інтересів керованого підрозділу тощо.
Висловлюємо щире співчуття дружині, синам, невісткам, внукам, усім близьким та друзям покійного. Нехай рідна закарпатська земля буде йому пером, а пам’ять надовго збережеться в серцях колег, студентів, друзів, усіх, хто з ним працював чи просто знав його.
Прощання з покійним відбудеться у Будинку панахид на Кальварії у середу, 1 лютого 2012 року о 14.00 год.
