Днями минуло 23 роки з дня виведення радянських військ з Афганістану, але ця десятирічна, безглузда війна залишила за собою не тільки криваві сторінки в історії, а й біль і душевні рани в серцях тих, кому довелося пройти через це страшне пекло і хто не дочекався з афганських ущелин найрідніших…
“Очевидці звинувачують” — під такою назвою пройшов вечір-пам’ять у дитячій районній бібліотеці ім. В. С. Гренджі-Донського, який підготували працівники освітнього закладу під керівництвом завідуючої Єви Горової спільно з учнями 5-В класу Міжгірської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 (кл. кер. Олена Петрище). У бібліотеці була представлена розгорнута книжкова виставка “Болить мене твій біль, Афганістане”.
У вступному слові Єва Іванівна слушно відмітила, що вже стало доброю традицією у дитячій бібліотеці тепло, по-домашньому проводити зустрічі із близькими і знаними нами людьми. Бо ніхто і ніщо не повинно забуватися, адже народна пам’ять — найдостовірніше історичне джерело минулого. Це — нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни…
Ось і на цей раз на захід були запрошені люди, які знають ціну життя, котрі свої юні роки провели на дорогах і перевалах Саланга та Кандагару — воїни-афганці Іван Беля та Федір Пожар. Школярі із запаленими свічками в руках, символом невмирущої пам’яті, по-дорослому дивилися на запрошених, груди яких рясно уквітчані орденами, що свідчить про їх мужність та відвагу.
— Запалені свічки, які ви тримаєте в руках, плачуть воском, — продовжила Є. І. Горова, — символ пам’яті про тисячі невинно убієнних воїнів-афганців. Чуєте? Вони тихо потріскують. Це вони дякують вам… за пам’ять. А там, де є пам’ять, замовкають будь-які амбіції, стихає ворожнеча і зникає ненависть. Там, де кричить материнське серце за втраченим сином — змовкає байдужість, а де тихо скорбить чоловіча сльоза за загиблим товаришем — стихає сміх…
Хвилиною мовчання присутні вшанували тих, хто не повернувся додому живим, навіки залишившись там, у кривавому Афгані.
Безмежний сум і біль відчувався у поезіях, виразно продекламованих п’ятикласниками. Адже ще на сьогоднішній день чекають матері своїх синів, діти — батьків. Лише згадки лишилися про них — фронтові листи та фотографії…
Висловлюючи вдячність організаторам заходу за увагу до них, І. Ю. Беля та Ф. Ю. Пожар, згадуючи сторінки з свого минулого життя, особливо зупинилися на військових діях в Афганістані. Через воєнне лихоліття пройшли майже 600 тисяч українських юнаків. Та, напевно, ніхто точно не скаже скільки їх не повернулося додому. А в тих, які вижили, назавжди підірване здоров’я.
Запрошена на зустріч вчителька української мови та літератури Міжгірської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 Поліна Шовак повідала присутнім про свого брата, який служив у Кандагарі, залишивши в рідній стороні дружину та двох маленьких дітей. Отримавши за бойові заслуги звання полковника, оберігав своїх солдат від смерті, як тільки міг. Поліна Василівна згадала ту щасливу мить, коли брат врешті-решт повернувся додому живим, хоча і з підірваним здоров’ям.
Школярі уважно слухали розповіді воїнів-афганців і цікавилися, за що вони отримали бойові ордени, де воювали, як знешкоджували міни, щоб на них не підірватися.
На закінчення завідуюча ДРБ Єва Горова сказала, що ми гордимося тим, що поруч із нами живуть мужні, відважні, рішучі чоловіки, побажала здоров’я, сімейного благополуччя і запросила всіх до пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам, щоб покласти корзину з квітами і віддати шану загиблим у війні.
