Мукачево, як і переважна більшість західноукраїнських міст, здавна відоме своїм багатонаціональним та поліконфесійним складом населення.
Вигідні торговельні шляхи, близькість кордонів з іноземними країнами сприяли тому, що в нашому місті протягом багатьох століть проживали і проживають представники багатьох національностей, які вважають його з діда-прадіда своїм, рідним. Вони роблять колоритною та цікавою нашу культуру, мають великий вплив на історію, соціально-економічне життя.
Та, на жаль, були часи, про які важко згадувати, від яких щемить у серці і здригається душа, яким важко знайти пояснення. До таких найтрагічніших сторінок належить доля, яка спіткала навесні 1944 року десятки тисяч наших земляків-мукачівців, краян єврейської національності. Протягом 14-24 травня у переповнених ешелонах фашисти відправляли до концтабору Освенцім (Аушвіц) зовсім старих та немовлят, жінок та чоловіків. Їх забирали з рідних домівок не тому, що вони із зброєю в руках захищали свою землю, не тому що були в партизанських загонах чи здійснювали саботаж або диверсії. Їх вивозили тому, що вони були євреї, їх убивали в газових камерах і спалювали в печах тому, що вони були євреї. 25 тисяч 524 чол. було відправлено з Мукачева на смерть, а повернулись додому після війни не більше 2 тисяч людей з колись найчисельнішої громади нашого міста.
Фашизм, як і будь-яка інша людиноненависницька ідеологія, яка ділить людей на повноцінних та неповноцінних, таких, які мають право на життя, або ні, в залежності від національної, релігійної, соціальної або іншої ознаки - рано чи пізно призводять до масових жертв та трагедій мільйонів не винних людей.
Та людська пам’ять невмируща. 1 листопада 2005 року генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй ухвалила резолюцію, співавторами якої виступили близько сто країн, в якій засуджувалися будь-які прояви релігійної нетерпимості, переслідування чи насилля по відношенню до окремих людей чи спільнот, зумовлені їхнім етнічним походженням чи релігійною приналежністю. Цією резолюцією було прийнято рішення щорічно 27 січня відзначати Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.
Дата 27 січня була вбрана не випадково. Адже саме цього дня у далекому уже 1945 році радянські війська визволили найбільший з гітлерівських концтаборів Освенцім, через який, як свідчать документи Нюрнберзького трибуналу, пройшли 2,5 мільйона людей, 90% з яких були євреї.
Саме цього дня, 27 січня 2012 року біля старого єврейського кладовища у Мукачеві зібралися ті, хто пережив пекло фашистських концтаборів, хто втратив у роки війні найдорожчих людей, ті, хто не хоче, щоб подібне коли-небудь повторилося знову.
Мукачівський міський голова Золтан Ленд’єл, головний рабин Закарпаття Менахем Тайхман, голова Мукачівської релігійної іудейської громади Абрагам Лейбович, керівник ветеранської єврейської організації Алла Агафонова висловили глибокий сум та співчуття від трагічних подій Голокосту, поділилися своїми думками та переживаннями, висловили тривогу від проявів антисемітизму та ксенофобії, які і сьогодні ще зустрічаються.
«Про день Голокосту потрібно пам’ятати кожного дня - вдень і вночі, щоб цього ніколи не повторилося», - закликав головний рабин Закарпаття Менахем Тайхман. Пан Тайхман підкреслив, що живим прикладом толерантного відношення між різними націями є місто Мукачево і діяльність у цьому напрямку міського голови Золтана Ленд’єла.
«Чоловікам, жінкам, старим та дітям, які були жорстоко вбиті в часи фашистської окупації тільки тому, що були євреями» - читаємо хвилюючі та повні трагізму слова на пам’ятнику жертвам Голокосту, які ніби оживають від світла запалених лампадок, і на пам’ять приходять слова, мовлені одним з виступаючих: «Душа людини - це вогонь, запалений Богом». Як хочеться, щоб у цій душі ніколи не знайшлося місця нацизму, шовінізму та іншим ізмам, які приводять до сліз, крові, концтаборів та газових камер… до появи подібних написів, які стосуються людей будь-якої національності.
