Завідувач судинної хірургії лікарні святого Мартина Євген Гардубей, розповів про ситуацію з трансплантацією на Закарпатті та скільки мукачівців чекають на нові органи.
Попри критичну потребу в трансплантації органів, розвиток цієї галузі в Україні довгий час стримувався не лише технічними труднощами, а й законодавчими пастками. До 2020 року лікарі фактично ризикували свободою, виконуючи такі операції. Євген Гардубей пояснює, чому трансплантологія в країні роками залишалась у правовій невизначеності.
Аби подивитись відео натисніть на картинку нижче:
«У нас був в Україні закон про трансплантацію, але й було таке поняття, як «кримінальна стаття» для лікарів за порушення порядку правил проведення трансплантації, а правил проведення не існувало. І в нас є відомі факти, коли наші лікарі-трансплантологи з Києва сиділи в СІЗО три роки, справа в кінці кінців закрилась, люди просто просиділи. У 2020 році був прийнятий закон про трансплантацію, який декримінізував цю статтю» - розповідає лікар-трансплантолог Євген Гардубей.
Попри загальноукраїнський прорив у сфері трансплантації після прийняття нового закону у 2020 році, Закарпаття залишається одним із найбільш відсталих регіонів за кількістю донорів і проведених пересадок.
«В нашій лікарні на діалізі зараз близько 50 чоловік. Тобто фактично кожному з них треба виконувати трансплантацію нирки. 15 з них на очікуванні листа у нас, інші у Львові, Києві і інших містах. Потенційно по області має бути не менше 150 людей. На Закарпатті близько сім людей очікують на нове серце. І це тільки ті, що вже обстежені й поставлені на листок очікування» - розповідає лікар.
Коли медики фіксують смерть мозку — це означає, що мозок уже не працює і відновити його функції неможливо. У такому стані людина вважається мертвою з медичної та юридичної точки зору, навіть якщо апарати ще підтримують роботу серця і дихання. Саме в цей момент лікарі можуть запропонувати родичам розглянути можливість донорства органів — аби врятувати життя іншим пацієнтам, які очікують на трансплантацію.
Посмертні донори, це не просто – будь-яка людина, що померла. Для того, щоб взяти орган, має бути згода на це. Згідно закону про трансплантацію органів в Україні, у нас є презумпція незгоди. Якщо в людини діагностовано смерть мозку, то треба попросити родичів чи вони згодні на передачу органів іншим людям. Тоді ми можемо взяти ці органи для трансплантації. Або є ще такий варіант, як прижиттєва згода на донорство. Якщо людина при житті написала заяву, в якій говорить, що при випадку діагностики у неї смерті мозку, вона згодна стати донором. Тоді вона вноситься в спеціальну електронну систему, де вона буде відсвідчуватись, якщо буде в неї діагностована смерть мозка. І тоді можна не питати, де-факто, юридичного родича, тому що людина сама дала при здоровому глузді цю заяву. Це не означає, що ти назавжди там. Якщо людина передумала, вона в будь-який момент може забрати цю згоду. Потім знову може написати, потім знову може забрати» - розповідає лікар.
Попри законодавчу можливість дати прижиттєву згоду на донорство органів у разі смерті мозку, таких добровольців на Закарпатті поки що дуже мало. Більшість людей або не знають про цю опцію, або відкладають ухвалення такого рішення. У результаті — коли стається смерть мозку, відповідальність за дозвіл на донорство лягає на плечі родичів. А в момент горя, нерозуміння або страху вони найчастіше відмовляються, втрачаючи шанс врятувати чиєсь життя.
Було проведено близько десяти діагностик смерті мозку, але в дев’яти випадках ми отримували відмову від родичів. Відповідно, ми не можемо забирати органи. Наприклад, в минулому році у нас був тільки один ефективний донор-труп. Ефективний донор-труп – це той донор, у якого діагностовано смерть мозку, в якого є згода родичів на забір органів. У нас було таке в серпні, був донор, у якого забрали 4 органи і пересадка серця відбувалася в стінах нашої лікарні» - розповідає фахівець.
Тим часом, кількість пацієнтів, які потребують пересадки органів, невпинно зростає, розповідає лікар. Найчастіше пацієнти потребують нових нирок — органу, що довго «мовчить» і не сигналізує про небезпеку. Лише коли вже пізно, з’являються симптоми і людині доводиться ставати в чергу на трансплантацію або розпочинати діаліз. Лікар детально пояснює, чому нирки — один із найпідступніших органів і як не пропустити момент, коли ще можна щось змінити.
«Нирки – це той орган, який не дає про себе знати. Якщо ми зламаємо руку – вона у нас болить. Наприклад, якщо є проблема з серцем, то ми ходимо, відчуваємо, що у нас з'являється задишка, біль в ділянці серця, за грудиною. Ми запідозрюємо стенокардію. Нирка – це дійсно такий німий орган. Ми про нього майже нічого не знаємо. Але виявити на ранньому етапі захворювання нирок все-таки можна. Треба здавати спеціальні аналізи, як загальні аналізи, так і на мікроальбумінурію. Тобто нирки – це фільтр, через який проходить все і очищується кров. В нормі нирки не мають пропускати білок через цей фільтр. Тобто білка в сечі не має бути. Якщо ми бачимо мікродози білка в сечі, це вже привід до того, щоб починати інтенсивно обстежувати нирки для того, щоб виявити на ранньому етапі захворювання. Якщо його виявити на ранньому етапі, то, може, його ще якось можна пробувати лікувати» - ділиться фахівець.
Особливо часто проблеми з нирками почали виникати після пандемії COVID-19. Перенесена хвороба дала поштовх до ускладнень навіть у молодих людей.
«Дуже багато було випадків після COVID-19, коли людина абсолютно молода перенесла Ковід і буквально після захворювання відмовляють нирки і людина приходить на діаліз і все. В майбутньому на неї чекає тільки трансплантація. В один момент починаються набряки у людини. Людина здає аналізи, а їй кажуть, вам треба готуватись до діалізу» - каже лікар.
Органи можуть відмовити з різних причин — і далеко не завжди це пов’язано зі способом життя. Часто — це наслідки хронічних захворювань, інфекцій або ускладнень після важких хвороб. Важливо, щоб пацієнти та лікарі первинної ланки вчасно розуміли, коли консервативне лікування вже неефективне, а єдиним шансом на життя залишається трансплантація. Євген Гардубей пояснює, які саме хвороби найчастіше призводять до відмови серця, печінки, легень чи нирок і чому своєчасне направлення до трансплантолога може змінити долю пацієнта.
«Якщо брати серце, це кардіоміопатія та шемічна хвороба серця, як правило. Якщо брати підчинку, це гепатити: вірусні гепатити, автоімунні гепатити. Також причиною можуть бути захворювання жовчовивідних протоків, наприклад. Це можуть бути пухлини, або, наприклад, коли метастазів багато. Якщо говорити про легені, то це може статися у людей, які перенесли досить важкі пневмонії: тканина легенів постраждала, відбувся фіброз і потрібна трансплантація. В Мукачеві, в нашій лікарні, ми беремо пацієнтів на лист очікування тільки по нирці, тому що на даний момент ми можемо зробити самі нирку і виходити її» - розповідає Євген Гардубей.
Трансплантація — це не лише хірургія, а й гонка з часом. Кожен орган має обмежений термін, протягом якого його можна пересадити після вилучення. До повномасштабної війни в Україні трансплантологія мала більше можливостей — для транспортування органів використовували навіть авіацію. Сьогодні ж, через закрите небо та військовий стан, ці логістичні ланцюги значно ускладнені. Лікар Євген Гардубей пояснює, чому міфи про «чорну трансплантологію» не витримують жодної критики і як насправді працює цей надточний процес.
«Кожен орган має свій час. Наприклад, міф чорної трансплантології: «зараз тут розберуть чоловіка, покладуть все в ящик, в холодильник, кинуть, повезуть, завтра пересадять, умовно кажучи, в Німеччині». Але такого бути не може. Серце, від моменту його забора від донора і до того, як воно почне битися в іншому тілі, має пройти не більше п'яти годин. Якщо пройде більше п'яти годин, воно працювати не буде, його можна викинути. Нирка має найбільше -16 годин. Але чим пізніше ми її пересаджуємо, тим гірша функція. Тому бажано це зробити хоча б в перші 8 годин. Тобто ми не можемо забрати орган, кинути в ящик і повезти в Америку. Тому ми дуже обмежені в часі, коли йде трансплантація»» - ділиться лікар.
До слова, лідерами у сфері трансплантології сьогодні є Іспанія та США. Цікаво, що в Іспанії на дверях майже кожної церкви можна побачити напис: «Богу не потрібне твоє тіло, Богу потрібна твоя душа». Можливо, саме така філософія формує у суспільстві особливе ставлення до донорства. Лікарі сподіваються, що зростання обізнаності українців про важливість трансплантації допоможе покращити нашу статистику та врятувати більше життів.
Світлана Деніщук, Станіслав Бобуський, Mukachevo.net
