В Ужгороді представили найдавнішу українську діаспору (ФОТО)

29
8

У Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Ф.Потушняка відбулося знайомство з найдавнішою українською діаспорою, що проживає у Воєводині (Сербія).

Присутнім  були презентовані публіцистична книжка Олександра Гавроша «Блукаючий народ», поетична  збірка «Десь близько»  руснацької поетеси Саманти Рац Стоїлькович та документальний фільм телеканалу «Тиса-1» «Маленькі історії Руського Керестура».

Руснаки – це переселенці з колишньої Мукачівської греко-католицької єпархії,  які ще 260 років тому заснували у межиріччі Тиси та Дунаю кілька сіл. Зараз їх налічується близько 14-ти тисяч чоловік, і вони компактно проживають в десятку населених пунктів Сербії. Щоправда, тільки в селі Руський Керестур вони у більшості.  Досі зберігають  національну пам'ять про колишню батьківщину в Карпатах, рідні говірки, батьківську греко-католицьку віру та кириличне письмо.

Модератором вечора був відомий закарпатський письменник і журналіст Олександр Гаврош, який вже кілька років досліджує, як він образно  висловився, «наших троюрідних братів», адже їхнє коріння тягнеться із Закарпаття .

Академік НАН України Микола Мушинка, який десятки років присвятив дослідженню руснаків Балкан, нагадав, що першим відкрив для українців цю діаспору відомий галицький вчений Володимир Гнатюк, який  більше двох місяців прожив у тамтешніх краях під час наукової експедиції кінця ХІХ століття, записав і видав їхній фольклор.

Цікаво, що маленька  руснацька громада має сотню письменників. Саманта Рац Стоїлькович належить до наймолодших. Перша її збірка «Чорна русалка» вийшла півроку тому у Новому Саді. Друга книжка «Дзешкаль блїзко» («Десь близько») вже двомовна. Побачила світ у львівському видавництві «Тиса», яке очолює наш земляк Олександр Масляник, який став і меценатом збірки. Український переклад віршів зробив Олександр Гаврош.  (До речі, це його дебют в якості перекладача). 

Крім поетичної творчості, Саманта Рац Стоїлькович також займається укладанням українсько-сербсько-руснацького словника, пише енциклопедію для дітей, перекладає з української.

Завдяки гості ужгородці змогла почути живу руснацьку мову, яка суттєво відрізняється від закарпатських діалектів. Саманта Рац Стоїлькович прочитала кілька поезій мовою оригіналу.

Професор Сергій Федака, який опублікував відгук на книжку, вважає її унікальною: «Вірші енергетично заряджені: авторка ніби бере жменю жаринок і кидає у світ». Відзначає несподіваний поворот думки, називає кожний вірш «мандрівкою у щось незвідане». Каже, що особливого шарму збірці надають оригінальні графічні роботи молодої львівської художниці Юлії Процишин.

Разом із Самантою приїхали до України її батьки Елемир та Ірена Рац. Презентація книжки відбулася і у Львові, де на першу презентацію руснаків зібралася повна зала Львівської організації Національної спілки письменників України.

Поділилися своїми думками про найдавнішу українську діаспору і Павло Чучка-молодший  та професор Михайло Тиводар. Музичне привітання для сербських гостей зробили троїсті музики із Ужгородського коледжу культури і мистецтв.

Особливі оплески викликала демонстрація фільму «Маленькі історії Руського Керестура», присвячений звичайним людям, що мешкають у цьому єдиному руснацькому селі Сербії.   Перший український фільм про руснаків відзняла телекомпанія «Тиса-1» під час журналістської експедиції   у квітні 2013 року в це село.  (Режисер Максим Мельник,  оператор Віктор Рейпаші, автори проекту – Олександр Гаврош та Олександр Масляник).

Так що знайомство з невідомою діаспорою вийшло дуже змістовним і емоційно наснаженим. Повна зала глядачів розходилася задоволеною.

Іванка Когутич, для Мукачево.net

Коментарі

У
Ужгороду

Костельник - особа неоднозначна, діяльність його міцно пов"язана з Галичиною. Тому й не дивно.

У
Ужгород

Почитайте руснацьких інтелектуалів, то побачите, що вони самі себе відносять до українського народу. Хоча б Гавриїла Костельника, руснацького "Шевченка". Якщо, звичайно, умієте читати :)

С
Сторонній

Де Гаврош, там і українці! Яна Верба пише: "До того ж вони самі себе вважають вихідцями з України" Цікаво, а коли стали "вихідцями", де була Україна? В тім, їх можна зрозуміти, виходячи тільки з СУЧАСНОГО стану речей.

У
Учитель

Горниця воєводинських русинів(батьківщина, звідки виїхали у 1741-1742 рр.на спустілі після турків землі) – це сучасні південно-західний Земплин та південно-східний Шариш, це на території Словаччини, тому й мову їх українці з-поза Карпат не розуміють, вона для них чужа, та й ментально воєводинські русини – це сучасні русини Земплина чи Ужанщини, але ніяк не Львівщини, Київщини тощо.

ЯВ
Яна Верба

+ До Русина. До того ж вони самі себе вважають вихідцями з України, зокрема Закарпаття. Свій край називають Дольницею, а Карпатську місцевість звідки прийшли - Горніцею...

ЯВ
Яна Верба

До Русина. Руснаки з Воєводини заснували своє село ще 1751 року (як записано в Хроніці Руського Керестура), тому вони й справді найдавніша діаспора, бо в Америці українська діаспора зявилася аж через сто років.

I
Istvan

Може слово йдеться про войводинських (панонських) русинів? http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D1%80%D1%83%D1%81%D0%B8%D0%BD%D0%B8

Р
Русин

Вто они самі вам казали, що они українська діаспора ци вы си самі вырішили?

Читайте також