Як справедливо зауважив проректор з наукової роботи УжНУ професор Ігор Студеняк, зв’язки між Пряшевом та Ужгородом мають давні традиції. Торкається це різних сфер науки (фізики, філології тощо). Не пасуть задніх і історики, про що свідчить і нинішній  форум. Співкоординатор Центру історичних студій з богемістики і словакістики  Ігор Ліхтей зокрема розповів про історію створення згаданого наукового осередку, коли весною 2010 р. кафедра історії Стародавнього світу і Середніх віків (завідувач доцент Ігор Ліхтей) та кафедра Нової і Новітньої історії та історіографії (завідувач професор Іван Мандрик) УжНУ виступили з такою пропозицією, визначивши координаторами Центру доцентів І.Ліхтея та І.Шніцера. Крім передбачених для реалізації на найближчі роки низки публічних заходів, розробки спільних проектів тощо, було вирішено видавати і щорічний науковий збірник “Історичний часопис з богемістики і словакістики”.

 

 Поява такого Центру в УжНУ є явищем цілком закономірним, адже з перших років існування історичного факультету, який, до речі, був створений ще в далекому 1945 р. в числі перших чотирьох факультетів згаданого вишу, його викладачі активно займалися вивченням історії чеського і словацького народів. У когорті відомих учених-богемістів і словакістів, випускників та працівників  історичного факультету, слід назвати докторів історичних наук, професорів Івана Гранчака, Юрія Сливку, Василя Худанича, Івана Попа, Юрія Попа, Степана Віднянського, Івана Короля, Івана Вовканича, докторів юридичних наук, професорів Юрія Бисагу, Василя Лемака. Кандидатські дисертації з історії чеського та словацького народів захистили Світлана Мітряєва, Володимир Галас, Павло Білак, Володимир Приходько, Ігор Ілько, Надія Керецман, Микола Палінчак, Тетяна Сергієнко та ін. 

 

 Зауважимо, що більшість зі згаданих науковців значну увагу приділяли також дослідженню історії Закарпаття міжвоєнного періоду, тобто коли край входив до складу Чехословацької республіки. Цю добу в історії нашого краю вивчали також доктори історичних наук, професори Андрій Пушкаш, Омелян Довганич, Михайло Болдижар, Василь Ілько, Микола Вегеш, доктор наук з державного управління, професор Василь Керецман. Кандидатські дисертації, присвячені різним аспектам історії Закарпаття у період 1919–1939 рр., захистили Олексій Хланта, Ніна Баженова, Василь Делеган, Йосип Янович,  Василь Ганчин, Степан Пруниця, Ганна Божук, Михайло Делеган, Олександр Богів, Мар’ян Токар, Іван Стряпко, Володимир Гиря, Віктор Петрецький, Віктор Рекіта та ін. Актуальні питання історії Чехії та Словаччини нині на історичному факультеті УжНУ студіюють такі вчені, як Ігор Ліхтей, Ігор Шніцер, Яна Товтин та ін.

 

 Форум засвідчив, що дедалі частіше історію Словаччини береться досліджувати молода генерація, здобутки якої є символічним продовженням традицій, закладених знаними попередниками. Так, тепло було згадано професора Ужгородського університету Івана Гранчака та професора Пряшівського університету Міхала Данілака, які підготували гідну зміну – вчених Івана Мандрика, Івана Вовканича, Ігоря Ліхтея, а зі словацького боку – Петера Шворца, Любицю Гарбульову та інших. Ба більше, на семінарі була присутня вже, так би мовити, третя генерація – учні учнів – Ігор Шніцер, Яна Товтин, Мирослав Кіраль, Патрік Дерфіняк, а також майбутня зміна – студенти-магістранти істфаку УжНУ.

 

 Загалом було заслухано надзвичайно цікаві й пізнавальні доповіді, які охоплюють історію словацько-українських взаємини від найдавніших часів і до сьогодення. Так, доцент Пряшівського університету археолог Мар’ян Віздал зосередив свою увагу на дослідженні давньої історії Східної Словаччини та Закарпаття. Відрадно, що вчений ознайомлений із здобутками закарпатських археологів (Федора та Михайла Потушняків, Едуарда Балагурі, В’ячеслава Котигорошка). Насамкінець зі щемом у серці зізнався, що його батько, теж археолог, до війни навчався в Хустській гімназії, тому любов до Закарпаття йому передалася генетично.

 

 Молода ужгородська дослідниця Яна Товтин презентувала цікаву і зовсім “недівочу” доповідь – “Формування військово-адміністративного устрою на словацьких землях у ході турецької експансії (XVI – поч.XVII ст.)”. Як справедливо зауважила модератор секції Л.Гарбульова, навіть для словаків ця  тема донині зберігає чимало білих плям.

 

 Пряшівський учений Ян Адам переніс присутніх в атмосферу XVII–XVIII ст., розповівши про історію Ужгородської домінії. Особливий інтерес у присутніх викликала характеристика тих сіл, які зараз знаходяться на території Закарпаття.

 

 Про те, якою побачив Угорську Русь в 1843 році словацький письменник і культурно-освітній діяч Богуш Носак-Незабудов, розповів Ігор Ліхтей. Дослідник, крім іншого, зауважив, що під час зустрічі з Михайлом Лучкаєм Незабудов радив йому писати історію карпатських русинів рідною, а не латинською мовою. Якби тоді Михайло Лучкай послухав цього словацького будителя, то не довелося б цілому колективу науковців Ужгородського університету десятиліттями трудитися над перекладом цієї унікальної багатотомної праці.

 

 Професор УжНУ Іван Мандрик як блискучий ритор прикував увагу присутніх експресивною доповіддю на тему “Зростання культурно-освітніх вимог словаків та політика угорських урядів на початку ХХ ст.” Виступ викликав жваву дискусію, яка вийшла далеко за межі означеного у доповіді періоду, зокрема зачепила й гострі питання міжетнічних відносин на сучасному етапі.

 

 Своєрідним продовженням попередньої теми став виступ аспіранта Мирослава Кіраля про становище словацьких земель у роки Першої світової війни (1914–1918 рр.).

 

 У своїй доповіді директор Інституту історії філософського факультету Пряшівського університету Любиця Гарбульова простежила еволюцію у поглядах Томаша Масарика щодо вирішення “українського питання”. При цьому дослідниця спиралася передусім на матеріали та документи, які знаходяться в чеських архівах, що викликало особливий інтерес серед присутніх.

 

 Відомий словацький учений, продекан філософського факультету Пряшівського університету Петер Шворц презентував доповідь “Словаки і русини в Першій Чехословацькій республіці”. Запропонована студія є складовою ширшої теми з історії міжвоєнного Закарпаття, якій Петер Шворц уже присвятив кілька окремих праць. Зацікавлення з боку учасників зібрання викликали дані про намагання празького уряду розмежувати етнічні території між словаками та українцями.

 

 Молодий пряшівський науковець Патрік Дерфіняк розповів про діяльність Словацького банку на Підкарпатській Русі у 20–30-х роках ХХ ст. Тема самобутня, новаторська, та найбільше присутніх зацікавила доля банківських капіталів після 1939 р., тобто в період встановлення на Закарпатті угорської влади.

 

 Про причини виникнення та можливі варіанти вирішення словацького питання у першій Чехословацькій республіці доповів Ігор Шніцер. Учений досліджує історію Словаччи ХХ ст. близько десятиліття і вже добре знаний у середовищі істориків-словакістів.

 

 У рамках семінару було також презентовано перший випуск збірника “Історичний часопис з богемістики і словакістики”, присвячений Томашу Гаррігу Масарику (1850–1937). Цей видатний громадський і державний діяч, політик і публіцист, філософ і гуманіст посідає особливе місце серед неординарних постатей, що жили й творили у другій половині  ХІХ – першій половині ХХ ст. До того ж, його ім’я пов’язане з історичним минулим Закарпаття. Серед авторів збірника, крім інших, такі визначні вчені-масарикознавці, як Степан Віднянський (Київ, Україна), Єлена Серапіонова (Москва, Росія), Петер Шворц (Пряшів, Словаччина).

 

 Одна ластівка літа не приносить, тож зрозуміло, що на науковців по обидва боки кордону чекає велика і копітка робота,  яка обіцяє дати добрі плоди. Зелене світло плеяді вчених-славістів пообіцяв присутній на семінарі консул Словацької Республіки в місті Ужгороді Ігор Прібула. Що ж, нєх жіє!