Похоронні відправи відбудуться 3 січня:

 

• 09.30 – привезення тіла до Хрествоздиженського кафедрального собору м. Ужгорода,

• 10.00 год. – священичий похорон, 

• 11.30 год. – заупокійна Божественна Літургія, 

 • перевезення тіла до місця поховання у с. Невицьке Ужгородського району.

 

Вічная пам’ять.  

 

Біографія отця Йосипа Штилихи

 

Отець Йосип Штилиха народився 1 жовтня 1922 року в с. Верхнє Солотвино Ужгородського району Закарпатської області в багатодітній сім’ї землероба і домогосподарки.

 

 У 1928 році пішов на навчання до початкової школи в рідному селі. У 1936 році вступив до Ужгородської гімназії, по закінченні якої в 1944 році вступає до Ужгородської греко-католицької семінарії. Навчання в семінарії припадає на останні роки перед насильною ліквідацією Мукачівської греко-католицької єпархії, яка відбулась в 1949 році. Саме в цьому році він закінчує семінарію і через жорстокі переслідування та заборону Греко-католицької Церкви радянською владою, не маючи змоги бути висвяченим, починає працювати на державній роботі. Та як тільки керівництво дізнається, що він греко-католицький богослов, його одразу звільняють. Протягом 1949-53 років був змушений “змінити” понад одинадцять робіт. 

 

І тільки після смерті Сталіна йому вдається знайти роботу на триваліший час в автомобільному вантажному парку №2195. За час роботи на автотранспорті заочно закінчив Ужгородську бухгалтерську школу та Київський автодорожній технікум. Пізніше навчався в Львівському автотранспортному інституті. Ще згодом продовжив заочне навчання у Київському метрологічному інституті. 

 

У 1956 році, з настанням так званої політичної відлиги, коли почалося звільнення греко-католицьких священиків з таборів ГУЛАГу, з Карагандинського ув’язнення до Ужгороду повернувся також канонік Олександр Хіра, таємно висвячений єпископ. Саме він 7 листопада 1956 року в присутності отця Теодора Мішкольція в його квартирі по вулиці Митній висвячує чотирьох семінаристів, серед котрих і молодого Йосипа Штилиху. Не випадково датою рукоположення було обрано річницю Жовтневої революції: владика Олександр сподівався, що влада і КДБ будуть зайняті справами демонстрації, яка проходила в місті Ужгороді. Так і сталося. 

 

Це були перші свячення після вбивства блаженного владики Теодора Ромжі. Молоді священики Йосип Штилиха, Костянтин Сабов, Михайло Бугір та Василь Чийпеш отримали від владики Олександра Хіри настанову брати на себе відповідальність служіння по селах та містах лише за умови, що ніхто не знатиме про їхню діяльність. З 1957 року  отець Йосип починає таємно обслуговувати багато греко-католицьких сімей в Ужгороді, серед яких сім’я видатного митця Йосипа Бокшая та  лікаря Ерфана. 

 

У зв’язку з ліквідацією Греко-католицької Церкви священицька діяльність проводилась підпільно. Влада та спецслужби постійно пильно стежили за будь-якими кроками молодого отця, тому він, щоб не викликати підозри, продовжує працювати в Ужгородському АТП. 

 

Його підпільна священича діяльність тривала 33 роки. Обслуговував багато сіл, зокрема Косівську Поляну, Верховину Бистру, Вільшанки та інші села. У його підпільних місійних подорожах його часто супроводжувала дружина. 

 

У 1989 році розпочалася легалізація Греко-католицької Церкви, і отець бере активну участь у відродженні нашої Мукачівської єпархії. Цього ж року отець Йосип з іншими священиками, в тому числі репресованими, відслуговує одні з перших публічних Служб Божих на Цегольні в Ужгороді, біля каплиці Лучкая, куди були перенесені відправи греко-католицьких богослужінь, що з весни 1989 року служилися на Кальварії.

 

Так починається його легальна священича діяльність, яка тривала повні 22 роки. Покійний владика Йоан Семедій призначив отця Йосипа Штилиху обслуговувати парафію села Горяни. Пізніше, з 1991 року, отець розпочав служіння в Хрестовоздвиженському греко-католицькому кафедральному соборі, де з 1993 року відправляв Літургію українською мовою. Отець служив Богу та людям до останніх днів свого життя. Упокоївся в Бозі 1 січня 2012 року.