У вівторок, 24 жовтня, ужгородці зібралися біля будинку, де жив і творив видатний скульптор, лауреат премії ім. Тараса Шевченка Василь Свида, аби вшанувати пам'ять знаменитого земляка відкриттям меморіальної дошки.
Як зазначила мистецтвознавець Олена Приходько, ескізи для пам’ятного знаку видатному митцеві були розроблені ще 25 років тому.
Але лише нині, завдяки меценатам, бронзовий меморіал, виготовлений заслуженим художником України Михайлом Михайлюком, установили на стіні будівлі, де з 1952 року і до кінця життя мешкав і творив скульптор, розповідає Василь Ільницький, видання "День".
Чимало добрих слів було сказано учасниками урочистостей про Василя Свиду. Митець мав світове визнання, він став першим закарпатцем, який удостоївся найвищої нагороди України – премії Тараса Шевченка. Заступник генерального директора Національного українського музею народного декоративного мистецтва Людмила Білоус розповіла, що в столичному музеї налічується 15 робіт В. Свиди.
Академік, лауреат Шевченківської премії Володимир Микита зазначив, що знався з Василем Івановичем ще з 1947-го. «Він юнаком пішки здолав 260 кілометрів від отчого дому у селі Пацканьово на Ужгородщині, до Ясіня на Рахівщині, аби там навчатися. Його роботи – це справжній скарб».
Про дитинство та життя Василя Свиди згадала племінниця скульптора Марія Панько, яка розповіла, що скульптор залишився без батька у 5 років, а в хаті, де він народився й виріс, їх жило аж сімнадцятеро… А днем раніше в рідному селі художника – Пацканьові – також встановили меморіальну дошку В.Свиді, зроблену його учнем Михайлом Беленем.
Щирі слова вдячності за вклад у справу збереження пам’яті знаменитого закарпатця присутні висловили онуку Героя України Бориса Візницького Андрію, лікарю Руслану Федько, який нині є власником будівлі, та сину митця Ярославу Свиді, чиїми стараннями стала можливою ця подія.
Як влучно зауважив академік Борис Кузьма, «це батьки відповідають перед суспільством за дітей, а діти за батьків – ні. У даному випадку саме син митця Ярослав узяв на себе відповідальність увіковічнити пам'ять про батька і зробив те, що упродовж багатьох років не змогли зробити численні владні інституції та громадські організації».
