На кілька тисяч ужгородських димарів всього три сажотруси

В Україні вимирає професія сажотруса. Її представників уже не вистачає навіть у маленьких містах, де мешканці все ще користуються пічним опаленням. Це стосується і обласого центру Закарпаття міста Ужгород.

Іван Вітіз - людина в чорному. Після служби в армії він вирішив, що комбінезон танкіста цілком підійде і для роботи сажотруса. Деякі мешканці центральної частини Ужгорода все ще користуються старим пічним опаленням. Робота у Вітіза специфічна - із димарів весь час доводиться голіруч витягувати сюрпризи.

Іван ВІТІЗ, сажотрус:

— Раз кішку вибрав, вже була - розлагалася, потім сову, голубів багато, раз коньяк найшов прямо в димоході.

Диво-ключ, яким можна відкрити дверцята до будь-якого димаря, сажотрусові передав його вчитель. Щітку для чищення комина змотав собі сам. Каже, що раніше своєї роботи стидався, але тепер її не проміняє на жодну іншу.

Іван ВІТІЗ, сажотрус:

— Я задоволений, тому що я з людьми працюю. Люди поважають, хоча кожному не догодиш.

На кілька тисяч ужгородських димарів всього три сажотруси. Іван Вітіз нарікає: молодь чомусь не хоче порпатись у печах та сажі. Тож він свого учня не має. Вітіз сумує, що таким чином його професія може зникнути. Адже сажотруси не тільки чистять комини, а й приносять талан.

Ґудзик сажотруса, за повір’ям, приносить щастя. Ужгородському сажотрусові Іванові Вітізу ось уже протягом двадцяти років чи не щодня доводиться пришивати новий. Перехожі весь час просять хоч одного ґудзика на удачу.

Леся Кешеля, Галина Ларіонова, програма "Вікна", СТБ